З нагоди 130 років від дня народження заслуженого майстра народної творчості України Павлини Йосипівни Цвілик (1891–1964).

Павлина Цвілик походить з відомої косівської родини гончарів Совіздранюків. Ця родина, поряд  з іншими знаними гончарними династіями Волощуків,Тим’яків і Рощиб’юків у 20–50-хроках ХХ ст., сприяла відродженню гончарного промислу в Косові. Її батько Йосип був для малої Павлини, першим учителем гончарної справи. Вона з п’ятилітнього віку запам’ ятала батькові слова про те, що грудку глини треба вимішувати до того часу, поки вона не стане теплою, ніби живою. І тільки тоді з неї можна виробляти все, що заманеться. 

Від природи наділена художнім даром та невичерпною фантазією, 19-річна Павлина вже в 1910 р. взяла участь у першій  міжнародній мисливській Віденській виставці. Галичина, як окрема адміністративна одиниця Австро-Угорської імперії, була представлена на тій виставці окремо і зайняла ряд призових місць, а твори Цвілик отримали схвальні відгуки. 

З 1922 р.  постійним помічником у виготовленні керамічних творів був її чоловік, коломиянин Григорій Цвілик (учень Коломийської гончарної школи). Саме з ним Павлина почала займатися художньою  керамікою, з ним відчула перші радощі визнання у творчості і гіркоту поразок. Григорій познайомив дружину з властивостями коломийської глини.  Зі спогадів гончарів того часу отримано цікаві відомості про те,  що коли майстри їхали з Коломиї до Косова на базар продавати свої вироби, вони привозили глину для Цвіликів. Згодом Павлина часто згадувала: “Хіба тепер глина? То за Австрії була глина, як масло“.

Колишній головний зберігач фондів Музею Любомир Кречковський (1919 ‒ 1999) згадував, що мисткиня любила повторювати: „Прожила я вік свій з самого дитинства при глині. Нічого кращого за неї мені не треба. Вимішана, готова для праці глина, завжди здавалася мені живою, в ній уже я бачила обриси майбутніх речей”.  

У 30-х роках ХХ століття, коли в Карпати почали масово приїжджати багаті туристи, а в селах орудували перекупники з Варшави, Кракова та Львова, спостерігався певний занепад гуцульського народного мистецтва, його відхід від простоти. Попит диктував вимоги. На ринку все частіше можна було побачити речі переобтяжені прикрасами. Керамісти вперто боролися з тією модою, але врешті-решт здалися. Вірними народній красі залишилися одиниці. Серед них було  й подружжя Цвіликів. 

У 1933 р. на виставці художніх промислів у Кутах талановиті митці були нагороджені дипломом та золотою медаллю.  Через рік на виставці у Ворохті їх керамічні вироби отримують високу оцінку ‒ диплом „За збереження традицій”. 

Вже у 1934 році подружжя взяло участь у великій виставці “Свято Гуцульщини“, що відбувалася в Косові (кут Вербовець) та отримало спеціальну нагороду ІІ ступеня, до якої додавалося ще й 30 злотих. Про це було надруковано в  газеті “Новини“, Польща.   

Подружжя Цвіликів гармонійно доповнювало одне одного як в особистому, так іу творчому житті. Тому смерть чоловіка (1952), П. Цвілик пережила важко. Вона ніби й була серед людей, але в духовному стремлінні залишалася ізольованою від них. Майстриня всі дні проводила за гончарним колом, серед власних творів та роздумів про життя. Саме тоді   вона виробила власний стиль, який полягав у своєрідному малюнку, утвореному з маленьких багатопелюсткових квітів, якими вона мережила свої твори.  В її розписах переважали казково-рослинні орнаменти, переплетені з традиційною анімалістикою (коники, олені, півники, баранчики), а також жанрові сценки, рідше – геометричні мотиви. Лінії  малюнку були наївними, ніби намальовані дитячою рукою, близькі до народного примітиву. Колористика її виробів була особливою. Використання яскравого жовтого кольору на великій площині орнаменту створювало експресивно-мерехтливий ефект, притаманний тільки її творам. 

З 1948 по 1958 рр. керамічні вироби Павлини Цвілик експонувалися на багатьох обласних та республіканських виставках, фестивалях, конкурсах, незмінно привертаючи увагу поціновувачів. У 1958 році П. Цвілик прийняли до Спілки художників Української РСР, а вже у 1960 році за заслуги у розвитку народного мистецтва гончарка отримала високу урядову нагороду – орден „Знак Пошани“. Навіть у 70-річному віці Павлина Цвілик продовжувала займатися виготовленням керамічних виробів.
Науковці, вивчаючи етапи розвитку гуцульського народного мистецтва і, зокрема кераміки, узагальнюють прізвище Павлини Цвілик з класиками гуцульського керамічного мистецтва Олексою Бахматюком, Михайлом і Йосипом Баранюками та Петром Кошаком.

Твори П. Цвілик були представлені на Всесвітній виставці у Брюсселі (1958). У цьому ж році на виставці народного мистецтва в Софії  (Болгарія) експонувалися сорок її творів. Вона брала участь у промисловій виставці в Нью-Йорку (1959). На запрошення Міжнародної Академії СРСР мисткиня була й учасницею Міжнародної виставки в м. Остенде (Бельгія, 1959), де, з-поміж 80 виробів дев’яти авторів, було представлено два твори  П. Цвілик. За участь  у Всесвітній виставці у Празі (1962) її нагороджено срібною медаллю.

Ужитково-декоративні твори та вироби сувенірного характеру подружжя Цвіликів посідають вагоме місце у колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття  імені Й. Кобринського, який відіграє значну роль у справі збереження та популяризації гуцульських та покутських керамічних виробів.  

Першими надходженнями творів мисткині до музейної збірки  були дарунки міської управи (1930‒40 рр.),   Міністерства культури  СРСР (1957‒58 рр.), з 1960-х рр. – закупівлі обласного управління культури та Музею,  а також дарунки окремих громадських діячів,  які вважали, що твори родини Цвіликів повинні зайняти належне місце серед керамологічних творів Музею.  

Твори подружжя Цвіликів представлені у фондосховищах Музею   122 виробами та вражають різноманітністю форм:   свічники - трійці, колачі, тарелі, вази, двійнята, фруктівниці, горщики, дзбанки, плитки, кахлі, винні набори...  Зберігаючи традиційні народні форми й орнаментальні розписи, митці  створювали справжні художні шедеври.      

Період розквіту та професійної зрілості П. Цвілик можна простежити  на творах музейної колекції майстрині (96 одиниць).  Однією з перших вона почала виробляти жіночі прикраси ‒ коралі та керамічні писанки, які доповнюють колекцію.
Павлина Цвілик працювала і над розписами кахлів. У колекції зберігається тільки одна кахля,  розписана сюжетною композицією  „Гуцул грає на цимбалах” та плитка, декорована композицією „Гуцул та гуцулка в танці”.

У 2016 році до 125-річчя від дня народження  мисткині  державне підприємство “Укрпошта“ випустило маркований пам’ятний конверт накладом у 400 тисяч примірників. Спецпогашення конверту з відбитком святкового штемпеля відбулося у Косові.  
Багата і різноманітна творчість мисткині є справжньою школою, досвід якої тепер вивчається науково-дослідними установами і творчо успадковується молодими майстрами художньо-промислових керамічних майстерень м. Косова.  
Керамічні твори П. Цвілик зберігаються в колекціях багатьох музеїв України, Росії, за кордоном та в приватних збірках.

Романна Баран, завідуюча відділом кераміки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського

Наталія Олійник, науковий співробітник відділу кераміки Музею