У статті на основі аналізу першоджерел висвітлено маловідомі сторінки біографії будівничих і педагогів Луціана Бекера (1856–1921) та Діонісія Кшичковського (1861–1943)

Кінець ХІХ ст. позначився для Коломиї активним розвитком економіки, культури та освіти. Саме за австрійського періоду в місті було зведено монументальні споруди, які й нині підкреслюють європейське обличчя Коломиї. На жаль, більшість проектантів коломийських будівель й досі залишаються невідомими, а проектування і будівництво окремих споруд (будинки Коломийської гончарної школи, польського спортивного товариства «Сокіл», Ощадної каси) помилково приписують іншим архітекторам. Найкращі архітектурні споруди Коломиї спроектовані будівничими Луціаном Бекером та Діонісієм Кшичковським, про яких до цих пір було обмаль інформації. 
Перші відомості про будівничих зафіксовано в книзі протоколів загальних зборів товариства «Український Народний Дім в Коломиї» та в книзі М. Білоуса «Йосафат Кобринський його життя і діла» (1901), де вказано прізвища будівничих, причетних до будівництва Народного Дому в Коломиї [1]. Багато цінних біографічних даних віднаходимо і в звітах Цісарсько-королівської державної Школи Промислової у Львові [18; 31; 38; 40]; Шематизмах Королівства Галичини та Володимирії з великим князівством Краківським [33–37], у публікаціях тогочасної періодики [9; 11; 14; 16 –17; 25; 28-30; 39], у збірниках матеріалів [15; 19; 21], календарях [22], енциклопедіях [4; 5; 12; 13] та авторських виданнях [3; 10; 24; 26]. Більшу частину матеріалів віднайдено в оцифрованих архівних документах Малопольського генеалогічного товариства, цифрових бібліотеках Ягеллонського університету, Варшавської Політехніки, Польського політехнічного інституту, Сілезького технологічного університету.
У 1990-х рр. опубліковано низку статей, написаних коломийськими краєзнавцями, де подано матеріали про вже згадане тут будівництво Народного дому, приміщень польського спортивного товариства «Сокіл» (1895–1900), Коломийської гончарної школи та багатьох інших об’єктів [2; 10; 12]. Після детального ознайомлення з цими статтями, з’явилися підстави сумніватися в достовірності викладених у них деяких фактів. Методом порівняльного аналізу нами встановлено низку неточностей, які створили плутанину з прізвищами та іменами будівничих.
Луціан Бекер (Łucyan Baecker) народився 30 червня 1852 р. року в с. Поточище (Potoczyska) Городенківського повіту (тепер Городенківського району Івано-Франківської області) (фото 1). Навчався в реальній школі в Чернівцях та Львові. Після закінчення цієї школи вступив на відділ будівництва Львівської Політехніки, який закінчив у 1876 р. та розпочав професійну приватну практику. У 1878–1881 рр. він був залучений на спорудження будинку Галицького крайового сейму (сьогодні головний корпус Львівського національного університету імені І. Франка).
У 1881–1882 рр. Л. Бекер працював асистентом на кафедрі будівельних конструкцій Цісарсько-королівської Школи Політехнічної у Львові, згодом – помічником будівничого при Коломийському магістраті. В 1883 р. Луціан Бекер поїхав до Відня, де впродовж року слухав лекції у Вищій політехнічній школі та Технічному промисловому музеї. Після закінчення курсів здійснив наукову подорож до Венеції, Флоренції, Риму, Парижу, Генуї, Мюнхена, де вивчав найкращі зразки європейського будівництва [18, с. 63]. В 1886 р. Л. Бекера призначили головним будівничим Коломиї, надавши йому статус авторизованого геометра (землеупорядника). На цій посаді він пропрацював до 1895 р. [18, с. 63]. Одночасно Л. Бекер викладав геометрію та рисунок у міській Промислово-торговельній школі імені Собеського та Крайовій гончарній школі [26, с. 41], інсценізував театральні комедії, був актором аматорського театру [39, с. 4], членом польського гімнастичного товариства «Сокіл» та членом правління місцевого фінансового товариства, створеного наприкінці 1893 р. [29, с. 10].
Працюючи в Коломиї, Луціан Бекер збудував віллу Генріхів (Heinrichow) (місце знаходження не вдалося встановити), військові об’єкти (порохові склади, уланські казарми (будинки на вул. Січових стрільців № 50-56 (фото 2), вул. Косачівській, 23 та на бульварі Лесі Українки № 32, 34 – Л.П.), зимові військові бараки (містилися на вул. А. Чайковського, розібрані у 1970-х рр. – Л.П.), лікарню, міську бійню.
У 1891–1892 рр. Л. Бекер керував будівництвом Ощадної каси (тепер Палац культури «Народний Дім» на вул. Театральній, 27) (фото 3), збудував великий цех для виготовлення парафінових свічок на фабриці Станіслава Щепановського у м. Печеніжині Коломийського повіту [18, с. 64].
За його проєктом збудований будинок колишньої Крайової гончарної школи (1876–1914) [18, с. 63] (фото 4, 4а). Будівлю споруджено в закопанському стилі (вперше використаний у м. Закопане Республіки Польща) з урахуванням місцевих архітектурних традицій. Фасад оздоблено поліхромною керамічною облицювальною плиткою зі стилізованими народними мотивами. Однією з особливостей даної будівлі був великий димовий канал від печі для випалу, який знаходився в лівому крилі будинку та складався з трьох композиційних частин. Центральна частина була прикрашена орнаментальним геометричним мотивом, який був викладений з цегли в процесі побудови комина. Його висота була дещо вищою за висоту мезоніну другого поверху. Донедавна над вхідними дверима містилася кована решітка на якій було вказано рік спорудження будівлі – 1891. Тепер це приміщення використовують як житлове і стан його збереження незадовільний. У багатьох публікаціях подаються відомості, що цю будівлю споруджено за проєктом архітектора Висякевича або Виськевича, хоча з архівних документів довідуємося, що будівля була споруджена за проєктом Л. Бекера [18, с. 63].
У 1893 р. керівники польського гімнастичного товариства «Сокіл» (засноване в 1885 році), задумало спорудження адміністративного будинку. Ділянка під забудову, що належала міщанину п. Піскозубу, розташовувалася поблизу вілли Л. Бекера (теперішнє приміщення газети «ЗР-інформ» на вул. Петлюри, 13 та мурованим будинком п. Піскозуба на вул. Петлюри, 11). Керівництво товариства викупило цю ділянку у власника за 3 900 корон [28, с. 57]. У 1894 р. оголошено конкурс на найкращий проєкт. З представлених макетів комісією відібрано два – Луціана Бекера та Діонісія Кшичковського. 26 травня 1894 р. журі присудило першу премію першому проєкту під гаслом «За ідею». Але оскільки жоден з вибраних макетів не відповідав запланованим вимогам та вимагав доопрацювання, обом архітекторам доручили вдосконалити проєкти, що згодом було зроблено. Крім того, Л. Бекер з Д. Кшичковським безкоштовно виготовили плани та кошторис [28, с. 57]. Проте досі чомусь краєзнавці вважають автором проєкту львівського архітектора Івана Левинського [12, с. 27].
У 1894 р. до Львівської Крайової виставки, присвяченої 100-річчю повстання під проводом Тадеуша Костюшка, Луціана Бекера разом з художником, викладачем рисунку Цісарсько-королівської реальної вищої гімназії Коломиї, колишнім директором Крайової гончарної школи Валеріаном Крицінським та Станіславом Дачинським (учителем рисунку цієї ж школи) обрано членом коломийського відділення організаційного комітету. На виставку він представив декілька архітектурних проєктів, за які одержав срібну медаль [37, с. 41].
У березні того ж року Управа Товариства «Рускій Народный Домъ въ Коломыи» доручила будівничим Л. Бекеру та Д. Кшичковському виготовлення планів та кошторису «Народного Дому» [1, с. 19], але завершити цей проєкт Л. Бекеру не вдалося, його запросили на кафедру будівництва до Львівської промислової школи. З грудня 1894 до 1911 р. Луціан Бекер – професор Львівської промислової школи [39, с. 4], де спочатку викладав будівельні конструкції та рисунок, а згодом курс архітектурних форм і геометрію. Працював він також допоміжним технічним референтом у Крайовій шкільній раді.
З 1877 р. Л. Бекер був членом Політехнічного товариства у Львові, а з 1882 р. входив до його правління, де виконував функцію скарбника. Упродовж 1900–1904 рр. він був членом редакції друкованого органу товариства – журналу «Czasopismo Techniczne», в якому опублікував низку статей: «Budowa stropów ze stanowisk a bygieny», «Fragment y architektoniczn e z wycieczk i do Rzymu» (1899), «Krajowy przemysł artystyczny na wystawi paryskiej» (1900), «Konkurs na kościół Św. Elżbiety we Lwowie” (1903), «Fragment y architektoniczne zwycieczki do Viterbo» (1903) [25, с. 380].
У Політехнічному товаристві Л. Бекер входив до складу Словникової комісії, де працював над оформленням гасел польської термінології в галузі будівництва та архітектури.
У 1895–1896 рр. Л. Бекер виконав проєкт школи в м. Сокалі на Львівщині, розроблений під керівництвом Зиґмунта Ґорґолевського[18, с. 64]; три ескізи літніх будинків у с. Микуличині Надвірнянського повіту (1898), один із них був реалізований учнем відділу теслярства львівської Промислової школи Петром Букладом [30, с. 23]; спільно з Адольфом Вайссом брав участь у конкурсі на пам’ятник Адамові Міцкевичу у Львові (1898) [30, с. 23]. У 1898 р. він виконував реставраційні роботи палацу Яблоновських у Маріямполі [38, с. 65]. На ювілейній виставці Політехнічного товариства у Львові (1902) здобув відзнаку за плани й розрахунки металевих конструкцій та залізобетонних фундаментів.
У 1903 р. Л. Бекер спільно з Д. Кшичковським видав польською мовою підручник «Принципи статики» [15, с. 49].
Впродовж 1907−1911 рр. Л. Бекер був інспектором промислових шкіл. 1 жовтня 1911 р. в м. Ярославі (тепер Республіка Польща) відкрито Будівельну школу, першим директором якої став Луціан Бекер (очолював її до 1915 р.). У ході святкування 100-річчя навчального закладу у 2011 р., відновлено могилу Л. Бекера з табличкою: «Луціан Бекер 30.06.1852–16.06.1921, архітектор, директор промислової школи, доброзичливий опікун молоді та правдивий друг для підлеглих» [21,с. 9; 31].
Упродовж багатьох років спільно з Л. Бекером працював Діонісій Кшичковський, який працював у Коломиї протягом 1893–1897 рр. спочатку помічником головного будівничого, а з1895 р. – головним будівничим міського магістрату.
Р Діонісій Кшичковський народився в с. Ластівцях, тепер Кам’янець-Подільського району Хмельницької області (фото 5). Навчався у відділі архітектури Краківської промислово-технічної академії (1881–1884). У 1884–1888 рр. проходив практику у проєктному бюро краківського архітектора Славомира Одживольського, після чого прослухав спеціальні лекції в Школі витончених мистецтв у Парижі (1888–1889). У 1889–1890 рр. працював архітектором у Південній Америці на будівництві Трансандинської залізниці, спорудив у м. Міндозі (Аргентина) залізничний вокзал. У 1892–1893 рр. роках працював у Кракові над реставрацією Катедри Вавельського замкового комплексу [15, с. 49].
В 1893 р. Д. Кшичковський переїхав до Коломиї. Спочатку працював помічником будівничого при Коломийському магістраті, а після від’їзду Л. Бекера до Львова, в 1895 р. його призначено головним будівничим міста. Викладав рисунок у новоствореній школі деревного промислу (1896–1897) [35, с. 509] та крайовій гончарній школі (1895–1897) [36, с. 507; 509].
Разом із Л. Бекером у 1894 р. Д. Кшичковський брав участь у Галицькій крайовій виставці. За архітектурні проєкти, представлені на виставці, здобув срібну медаль, а за проєкт павільйону преси – першу премію. Спорудили цей павільйон архітектори Володимир Підгородецький і Яків Балабан [19, с. 163].
У 1895 р. в Коломиї розпочалося спорудження будинку польського товариства «Сокіл», проєкт якого був виконаний Л. Бекером. Цим будівництвом керували Діонісій Кшичковський та Казимир Наварський (помічник будівничого Коломийського магістрату). 25 травня 1895 року відбулося урочисте встановлення наріжного каменя, в середину якого вкладено «АКТ закладення та посвячення наріжного каменя під будову Польського товариства гімнастичного «Сокіл» у Коломиї в році 1885». Цей документ підписали: голова товариства, керівник міста Казимир Броніслав Вітославський; скарбник Кароль Балицький; заступники голови доктор Тадеуш Красніцький та Тадеуш Зіма; секретар – доктор Мацей Кробіцький; редактор «Газети Коломийської» Богдан Мардиросевич; члени будівельного комітету Діонізій Кшичковський та Казимир Наварський; Томас Смольський; директор школи деревного промислу Фредерик Калляй і директор гончарної школи Олександр Клімашевський; керівник польського гімнастичного товариства «Сокіл»» Казимир Гарчевський та Еміль Філоус [27, с. 5]. Художник Валеріан Крицінський виготовив сценічні завіси [31, с. 21]. 16 грудня 1895 р. відбулося урочисте відкриття приміщення польського «Сокола». Освячення будівлі відбулося 3 червня 1901 р. [27, с. 6].
У 1900 р. було зроблено бічні добудови, план яких виготовив головний будівничий міського магістрату Едвард Равський. У такому вигляді будівлю зображено на різних поштових листівках початку XX ст., такою її збережено й донині (фото 6).
Будинок виконано в закопанському стилі з елементами фахверку. В центрі головного фасаду розташовано триповерхову чотирикутну вежу з дерев’яним каркасом, з трьох сторін декоровану керамічним фризом.
До 1939 р. ця будівля належала польському спортивному товариству «Сокіл», за винятком 1918–1919 рр., коли тут містилася старшинська школа Української Галицької армії. Після Другої світової війни приміщення займав міський Будинок культури, згодом – Будинок офіцерів. З 2006 р. – молодіжний центр. На сьогодні будівля перебуває в аварійному стані.
Одними з найкращих архітектурних споруд у Коломиї, виконаних за проєктами Д. Кшичковського, є будинок «Українського Народного дому» (тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського) (фото 7; 8) та Єзуїтський костел (тепер римо-католицький костел ім. Ігнаціо Лойоли) (фото 9; 10).
Роботу над проєктом та кошторисом «Українського Народного дому» Діонісій Кшичковський розпочав разом з Луціаном Бекером у 1894 р., але завершив його самостійно у 1895 р. (фото 11;12). Будівництво тривало протягом 1895–1902 рр. До 1897 р. будівництвом керував Д. Кшичковський, з 1897 р. – міський будівничий Е. Равський. Було споруджено тільки третю частину будівлі. Проєкт виконано у стилі модерн з елементами еклектики.
Будівництво римо-католицького костелу отців єзуїтів розпочалося у 1895 р. і завершилося 1 жовтня 1897 року. Костел збудовано в неготичному стилі, тринавний, базилікового типу, шестипрясловий. Будівництво проводилося під безпосереднім керівництвом Діонісія Кшичковського. Місцеві мешканці називали костел «панським». У радянський час костел було закрито. Тривалий час його використовували як склад солі, згодом – склад меблевої крамниці.
У 1990 р. костел повернули римо-католицькій громаді міста. В головному вівтарі було встановлено освячену копію образу Коломийської Пресвятої Діви Марії (оригінал вивезено в 1939 р. з парафіяльного костелу Святої Марії до Польщі, зараз перебуває в м. Скамольна Чарна). На початку 90-х років у храмі проведено великі реставраційні роботи. Стіни костелу розписані рослинним орнаментом (квітки лілеї), інтер’єр прикрасили горельєфи сцен із життя Ісуса Христа. Львівські мистці подарували костелові дерев’яний різьблений вівтар. На вежі костелу було встановлено дзвін, привезений з Нью-Йорку, а у 2013 р. коломийським мистцем Валерієм Дідораком було відновлено горельєф о. єзуїта Петра Скарги, встановлений над бічними дверима.
Ще один єзуїтський костел за проєктом Д. Кшичковського було збудовано у 1899–1901 рр. в Тернополі. Це булла тринефна споруда в неороманському стилі з чотириповерховою вежею й невеличкою дзвіницею (сиґнатуркою) посередині даху. Костел проіснував у місті до 1945 р. Після Другої світової війни вежу і дзвіницю знесли, а у будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику, якої сьогодні вже нема. Костел знаходився на вулиці Петра Скарги (тепер вулиця Юліана Опільського) [8].
У 1897 р. Діонісій Кшичковський залишає Коломию назавжди. Впродовж 1897–1901 рр. він працював архітектором промислових підприємств Станіслава Щепановського. За його проєктом у 1897 р. було споруджено так званий «Нафтовий дім» на вулиці Чайковського, 17 у Львові [15, с. 49].
З 1901 до 1927 р. цей будівничий працював у Львівській Державній промисловій школі, а після її реорганізації – у Державній школі технічній на кафедрі будівництва [15, с. 49].
Діонісій Кшичковський з 1899 р. був членом Політехнічного товариства у Львові, входив до його правління в 1905–1908, 1916–1927, 1929–1930 рр. У 1905–1906 рр. виконував обов’язки секретаря. В 1902 р. разом із Л. Бекером брав участь в ювілейній виставці товариства та отримав похвальний лист за експоновані проєкти. У 1910 р. на виставці, організованій Львівським Колом архітекторів (підрозділом Політехнічного товариства), Д. Кшичковський експонував проєкт дому Педагогічного товариства і його фотографії. Будівничий був делегований товариством до Наглядової ради Міського промислового музею у Львові.
За його проєктами були збудовані будинки жіночої школи на вулиці Коралевського (1903) [24, с. 15] та будинок чоловічої школи на вулиці Сокола в місті Ясло (тепер Республіка Польща) (1906) [24, с. 25]. У Львові за проєктом Д. Кшичковського споруджені: житловий прибутковий будинок на вулиці Круп’ярській, 15 (1903); здійснено реконструкцію житлового прибуткового будинку на вулиці Дорошенка, 43 (1903); житловий прибутковий будинок на вулиці Стецька, 4 (1908); вілла на вулиці Мушака, 26 (1909–1910); власна вілла у формах модернізованого класицизму на вулиці Мушака, 28 (1909–1910); дитячий виховний заклад на вулиці Басараб, 2 (тепер психоневрологічний диспансер (1911–1913, перебудований у 2008) [5, с. 629]. У 1909 р. під керівництвом професора Діонісія Кшичковського та архітектора А. Теодоровича проведено реновацію каплиці св. Бенедикта костелу отців Єзуїтів (тепер церква св. Петра й Павла) [7]. Крім того, здійснено перебудову парафіяльного костелу в м. Ланьцуті (Республіка Польща) у 1894–1902 рр. Храм було значно розширено і видовжено. Розібрано дві бічні вежі, збудовано нову вежу і фронтон. До старої синагоги в м. Ряшеві (Республіка Польща) добудовані галереї для жінок (1906–1907); побудований інтернат для студентів Сільськогосподарської академії в Дублянах (Львівщина) (1909) [25].
26 лютого 1924 р. Рада архітектурного факультету Львівської політехніки надала Д. Кшичковському звання інженера-архітектора.
Діонісій Кшичковський був автором декількох підручників польською мовою: «Принципи статики» («Zasady statyki», 1903 р., написаний спільно з Луціаном Бекером) [15, с. 49], «Будівельні матеріали» («Materiały budowlane», 1916 р.), популярний підручник «Будівництво» («Budownictwo», 1929, 1939 рр.) [26]. Його малюнки видрукувано в серії Славомира Одживольського «Пам’ятки мистецького промислу в Польщі», що видавалася у Кракові («Zabytki przemysłu artystycznego w Polsce», протягом 1891–1893 рр. видано 6 зошитів). 
До 1939 року Д. Кшичковський проживав у Львові на вулиці Дверницького, 28 (тепер вулиця Мушака). Був одружений із Леонтиною з родини Вежейських. Мав трьох синів, наймолодший із яких, Станіслав і найстарший Казимир, служили в австрійському війську (6-й полк піхоти польського легіону). Казимир загинув 24 жовтня 1915 року. Д. Кшичковський мав також двох сестер – Леокадію й Михайлину [6].
Діонісій Кшичковський помер 19 лютого 1943 р., похований на Повонзківському цвинтарі у м. Варшаві [20].
Високоосвічені й талановиті будівничі-архітектори Луціан Бекер та Діонісій Кшичковський, виховані на кращих зразках європейської архітектури, залишили нашим сучасникам прекрасні споруди, які впродовж століття є окрасою Коломиї.
На жаль, не всі споруди добре збережені. Це стосується будівель Коломийської гончарної школи та колишньої будівлі спортивного товариства «Сокіл», військових австрійських казарм: одні будинки розібрані та знищені, інші потребують серйозної реставрації. На даний час тільки дві будівлі кінця ХІХ ст.: Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського та римо-католицький костел є візитною карточкою Коломиї, які радо відвідують містяни й туристи.

Ключові слова: Луціан Бекер, Діонісій Кшичковський, Коломийський магістрат, будівничий.

Джерела та література

1. Архів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського. – Ф. 1 Книга протоколів загальних зборів Інституту «Рускій Народный Домъ въ Коломыи». Рукопис. – Оп. 1. – Од. зб. 3. – 24 арк.
2. Баран Р. Коломия – центр гончарства [Електронний ресурс] / Романна Баран // Музеї України. – 2015. – 21 квітня. – Режим доступу : http://museum-ukraine.org.ua/?p=3980
3. Білоус М. Іосафатъ Кобрынській его житье и дѣла / Михайло Білоус. – Коломия, 1901. – С. 5–11.
4. Бірюльов Ю. Бекер Люціан. / Юрій Бірюльов // Енциклопедія Львова. / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. – Львів : Літопис, 2007. – Т. 1. – С. 201–202.
5. Бірюльов Ю. Кричковський Дионісій. / Юрій Бірюльов // Енциклопедія Львова. / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. – Львів : Літопис, 2010. – Т. 1. – С. 628–629.
6. Діонісій Кшичковський [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Діонісій_Кшичковський
7. Інтерактивний Львів. Вул. Театральна, 13 – церква св. Петра й Павла (колишній костел єзуїтів) [Електронний режим]. – Режим доступу : http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/jesuit-church/
8. Єзуїтський костел (Тернопіль) [Електронний режим]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki
9. Народний Дім у Коломиї. Новинки. Львів дня 7 марця 1895. // Народна Часопись. Додаток до Ґазети Львівської. – 1895. – 23 лютого (8 марця). –Ч. 43. – С. 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/plain-content?id=19479
10. Ковтун В. Коломия з минулого в сьогодення / В. Ковтун, І. Монолатій.– Коломия : Вік, 2005 – 156 с. – [Серія «Українське мистецтво у старій листівці». Випуск 4].
11. Коломыйкій комітетъ выставы краєвои. Новинки. Львов дня 8 марта. Народна Часопись, 25 лютого (9марта) 1893 // Додаток до «Ґазеты Львовскои». Ч. 44. – С. 3. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/251074?tab=1
12. Мельник Л. Архітектура Коломиї / Леонід Мельник // Енциклопедія Коломийщини «А». – Коломия : Вік, 1996. – С. 27–29.
13. Смірнов Ю. Дідушицьких палац / Юрій Смірнов // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. – Львів : Літопис, 2008. – Т. 2. – С. 87–89.
14. Товариство «Народний Дім» у Коломиї. Новинки. Львів дня 12 жовтня // Народна Часопись. Додаток до Ґазети Львівської. – 1894. – 1 (13) жовтня. – Ч. 219 – С. 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/57312?tab=1
15. Album inżynierów i techników w Polsce / Inż. Djonizy Krzyczkowski — Lwów, 1932. – T. I, cz. III. – S. 49 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://delibra.bg.polsl.pl/dlibra/publication?id=25795
16. Budownictwo na Wystawie // Gazeta Lwowska. – 1894. – 6 pażdziernika. – Nr. 228. – S. 4–5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/12858?tab=1
17. Czesc urzedowa // Gazeta Lwowska. – 1911. –28 listopada. – №271.– S. 1  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/17716?tab=1
18. Czwarte sprawozdanie С. K. Państwowej Szkoły Przemysłowej we Lwowie za rok szkolny 1895/6. – Lwów, 1896. – S. 2, 63 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pbc.up.krakow.pl/dlibra/plain-content?id=1263
19. Ilustrowany przewodnik po Lwowie i powszechnej wystawie krajowej. – Lwów: wyd. przez Towarzytstwo dla rozwoju i upiększenia miasta, 1894. – S. 163. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.europeana.eu/portal/record/92033/BibliographicResource_3000053597891.html
20. Informacja O Zmarłych: Dionizy Krzyczkowski [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nekrologi-baza.pl/zmarly/143777
21. Jubileusz 100-lecia. Zespołu Szkół Budowlanych i Ogólnokształcących im. Krola w Jaroslawiu Kazimierza Wielkiego [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // www.zsbiojaroslaw.edu.pl/jubileusz/wp content/uploads/2011/09/folder4web.pdf
22. Kalendarium dziejów Jasła od 1901–1938. Wybrala i opracowala Felicja JalosiñskaWYDA WCA: Jasło: Stowarzyszenie Miłośników Jasła i Regionu Jasielskiego: Jasielski Dom Kultury, 2006. – S. 15 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // jasloiregion.pl/wp content/uploads/2011/10/kalendarium4.pdf
23. Kościół parafialny pod wezwaniem świętego Stanisława Biskupa Męczennika w Łańcucie [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zabytki.net46.net/index.php?p=zabytek&show=111
24. Krzyczkowski D. Budownictwo / Inz. Dionizy Krzyczkowski. – Lwów ; Warszawa, 1929. – S. VII.
25. Kucharzewski F. Piśmiennictwo techniczne polskie // Przegląd techniczny. – 1908. – № 31. – S. 380 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bcpw.bg.pw.edu.pl/dlibra/docmetadata?id=2362&from=publication
26. Мerynowicz T. Opieka nad szkolnictwem przenyslavem w Galicyi [Електронний ресурс] / Tefil Мerynowicz. – Lwów, 1887. – S. 41. – Режим доступу : http://pbc.up.krakow.pl/dlibra/plain-content?id=1962
27. Pięćdziesiąt lat Polskiego T-wa Gimnastycznego «Sokół» w Kołomyi, 1885–1935. – Kołomyа,1936. – S. 4–5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/docmetadata?id=250848&from=FBC
28. Przewodnik Gimnastyczny // organ Towarzystwa Gimnastycznego «Sokół» we Lwowie. – 1893. – R. XIII. – Nr 5. –S. 57.
29. Rozmaite obwieszczenia // Gazeta Lwowska. – 1893. – 10 grudnia. – № 281. – S. 10 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/12852?tab=1
30. Rozmaitości // Czasopismo Techniczne. – 1910. – № 13. – S. 192. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //bcpw.bg.pw.edu.pl/dlibra/docmetadata?id=4477&from=publication
31. Siódme sprawozdanie С. K. Państwowej Szkoły Przemysłowej we Lwowie za rok szkolny 1898/9. – Lwów, 1899. – S. 16 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication
32. Stęchły J. Konserwacia Nagrobków na terenie nowego cmentarza [Електронний ресурс] / J. Stęchły. – Режим доступу : http://www.jaroslaw.pl/renowacje-2011-podsumowanie?print=1
33. Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z wielkim księstwem krakowskiem na rok 1884 [Електронний ресурс]. – Lwów, 1884. – S. 277. – Режим доступу : http://mtgmalopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm1884djvu
34. Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z wielkim księstwem krakowskiem na rok 1893 [Електронний ресурс]. – Lwów, 1893. – S. 306. – Режим доступу : http://www.mtg-malopolska.org.pl/bibliotekacyfrowa.html
35. Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z wielkim księstwem krakowskiem na rok 1896 [Електронний ресурс]. – Lwów, 1896. – S. 306, 375, 509. – Режим доступу : http: // mtgmalopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm1896djvu/szematyzm1896.djvu
36. Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z wielkim księstwem krakowskiem na rok 1897 [Електронний режим]. – Lwów, 1897. – S. 507, 509. – Режим доступу : http://mtgmalopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm1897djvu/szematyzm1897.djvu
37. Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z wielkim księstwem krakowskiem na rok 1898 [Електронний режим]. – Lwów, 1898. – S. 773. – Режим доступу : http://mtgmalopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm1898djvu/szematyzm1898.djvu
38. Szóste sprawozdanie С. K. Państwowej Szkoły Przemysłowej we Lwowie za rok szkolny 1897/8 [Електронний ресурс]. – Lwów, 1898. – С. 65. – Режим доступу : http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication
39. Teatr amatorski. Кronika. // Kuryer kolomyjski. – 1889. – 24 marca. – № 6. – S. 4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication
40. Trzecie sprawozdanie C. K. Państwowej Szkoły Przemysłowej we Lwowie za rok szkolny 1894/5 [Електронний режим]. – Lwów, 1896. – S. 40, 41. – Режим доступу : http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication

Леся ПИСКОР
Lesia PYSKOR

THE LOOK AT THE KOLOMIYA ARHITECTURE
SCARCELY KNOWN PAGES OF LIFE AND WORK OF LUCIAN BECKER (1856-1921) AND DIONISE KSHYCHKOVSKY(1861-1943)
The article highlights the scarcely known pages of biography of architects and teachers Lucian Becker (1856-1921) and Dionise Kshychkovsky(1861-1943), the main builders of Kolomiya Town Hall who also erected unique buildings that have been the jewel of the town for centuries. The architects influnceD the development of education in Kolomiya and in Galicia in general.
Keywords: Lucian Becker, Dionise Kshychkovskyy, Kolomiya Town Hall, architects.

Стаття надрукована у збірниках:
1. «Сучасний контент. Музейна галузь. Історія, здобутки та перспективи».
Матеріали Міжнародної наукової конференції з нагоди 90-річчя заснування
Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.
Кобрринського. Коломия, 2016. С. 173-179.
2. «Пам’ятки Прикарпаття: стан збереження та популяризація». Матеріали
науково-теоретичної конференції (Івано-Франківськ, 2 жовтня 2017 р.) 
Івано-Франківськ, 2018.