Статті

Прикраси належать до найархаїчніших елементів культури в історії людського суспільства. У своїй початковій функції вони відіграли роль, спрямовану на задоволення обрядових і культових потреб, стаючи згодом носіями складної мови знаків і символів, якими людина виражає своє ставлення до оточуючого світу і явищ природи та сповідує певні звичаї, наприклад, розмальовуючи і татуюючи шкіру, прикрашаючи себе кольоровим камінням. Крім того, прикраси відігравали оберегову та естетичну функції, виступали у якості матеріального прояву емоційного життя людини, часто виступаючи символом влади і показником приналежності до відповідного суспільного класу. У таких формах виникла, розвивалась і живе сьогодні прикраса на території Гуцульщини.

Кінець ХІХ ст. позначився для Коломиї активним розвитком економіки, культури та освіти. Саме за австрійського періоду в місті було зведено монументальні споруди, які й нині підкреслюють європейське обличчя Коломиї. На жаль, більшість проектантів коломийських будівель й досі залишаються невідомими, а проектування і будівництво окремих споруд (будинки Коломийської гончарної школи, польського спортивного товариства «Сокіл», Ощадної каси) помилково приписують іншим архітекторам. Найкращі архітектурні споруди Коломиї спроектовані будівничими Луціаном Бекером та Діонісієм Кшичковським, про яких до цих пір було обмаль інформації. 

У квітні  2021 року виповнюється 130 років від дня народження заслуженого майстра народної творчості України Павлини Йосипівни Цвілик (1891–1964). Становлення життєвого і творчого шляху гончарки, як особистості, відбувалося упродовж трьох  історичних періодів: австрійського, польського та радянського, в  кожному з яких вона отримала визнання. П. Цвілик належала до когорти тих митців, яких ще за життя прираховано до видатних.

Наявність у Коломиї покладів високоякісної пластичної глини сприяла гончарам у виготовленні різноманітного домашнього посуду і кахель. У країнах Європи виробництво кахель було відоме з VІІІ століття і широко поширилося в 16–17 ст. Спочатку їх виготовляли вручну або в дерев'яних формах. Кахлі мають вигляд відкритої коробки (румпи) для кріплення у кладці. Розрізняють кахлі плоскі, кутові і карнизні. На піч у середньому потрібно 100 кахель.

Особистість о. Йосафата Кобринського заслуговує чи не найбільшої уваги серед численної плеяди українських громадських діячів другої половини ХІХ ст. Саме тепер, коли минуло 195 років від дня його народження необхідно об’єктивніше та глибше проаналізувати й оцінити життєвий шлях довголітнього пароха с. Мишина Коломийського району Івано-Франківської області, який прагнув попри часті зміни суспільно-політичних режимів у Галичині ХІХ ст., покращити позицію українського селянства. 

Ідентифікацію керамічних виробів цих районів дещо заплутують неточні підписи латинкою, зміна прізвищ на польський лад (наприклад, “Бахматюка” на “Бахмінського” чи “Баранюка” на “Барановського”), що було зумовлене тодішнім суспільно-політичним устроєм і бажанням продати вироблене. Багато прізвищ гончарів з вищезгаданих місцевостей уже введено в науковий обіг, однак у життєписах деяких знаних майстрів допущено низку помилок.

Історія формування колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського бере початок з 1926 р. До поповнення збірки Музею, який тоді мав назву «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського», долучилися вчителі, адвокати, священики, селяни і містяни з Коломийського і Косівського повітів та Буковини. 

Найдавнішим видом відкритого гончарного посуду були невеликі мисочки та горщики з широким дном, короткою шийкою, невисоким вінцем, що виступає назовні. До цього виду посуду належать миски та полумиски, які залежно від центрів виготовлення відрізняються переважно формою, розписом і оздобленням.  

Як сталося так, що угорець за національністю став мешканцем Коломиї? На це риторичне питання пан Михайло відповідає: «До Коломиї приїхав з Хуста у 1971 році після закінчення Чернівецького індустріального технікуму на запрошення колишнього директора Коломийського заводоуправління будівельних матеріалів Маніва Зіновія Олексійовича, щоб допомогти організувати на заводі цех художньої кераміки».

Народився він у селі Вовкові, що на Львівщині, в сім’ї Миколи Устияновича, пароха церкви Введення Пресвятої Богородиці, відомого українського поета,  письменника і громадського діяча.

Багаті розмаїттям барв, глибоко національні за сутністю, його твори сьогодні є окрасою офісів багатьох урядових осіб країн Заходу, зокрема прем’єр-міністра Канади, президента США, канцлера Баварії, Кардинальської Палати патріарха Йосипа Сліпого у Ватикані.