2022

У червні 1998 р. у замку м. Кітцее (Австрія ) відкрили виставку під назвою «Галичина. Етнографія Бойків і Гуцулів у Карпатах». 362 об’єкти, присвячені творчості гуцулів і бойків, були представлені з фонду Віденського музею народного мистецтва Австрії. Про перипетії організації виставки, зустрічі й дискусії музейників розповідає Ярослава Ткачук у матеріалі «Галицька колекція Гуцульщини та Бойківщини у Відні».

Представники коломийської інтелігенції, освітяни, студентство й учнівство мали нагоду ознайомитися з результатами дослідження автором монографії – професором Володимиром Великочим – ключових епізодів в історії нашої країни. 

Мистецьку частину Форуму репрезентував Національний музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й.Кобринського. Локація: Košické kultúrne centrá, Kasárne/Kulturpark, Kukučínova, 2.     

У видавничій серії «Гуцульський світ», що її започаткував кілька років тому Національний музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського, з’явилася нова знакова книга – «Словник говірки Закарпатської Гуцульщини» (упорядники Гафія Ковбаснюк і Олександр Масляник. – Львів: Растр-7, 2022. – 228 с.).

Зі старослов’янської «Стрітення», це – «зустріч» або «радість», адже цього дня новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведником Симеоном і пророчицею Анною. Саме вони впізнали у малюкові нового Месію. Сталося це на сороковий день після народження Ісуса, коли Діва Марія разом з Обручником Йосипом принесли Його до Єрусалимського храму на посвяту. У храмі їх зустрів 360-літній  Симеон, який отримав знак, що не помре до тих пір, поки не побачить Спасителя, обіцяного пророцтвом Ісаї. Взявши в руки немовля Ісуса, Симеон заявив, що це Син Божий і нарік його Месією, а пророчиця Анна підтвердила, що бачить перед собою майбутнього Спасителя людства. 

 Головним дійством у цей день було освячення вогню та води після Божественної літургії. Унікальним моментом цього свята було освячення свічок. У ході утвердження світоглядних християнських символів світло свічки є символом Ісуса Христа, який сказав: «Я – світло для світу».

Нагадаємо, що в музейній бібліотеці можна ознайомитися і з іншими виданнями автора. Зокрема минулоріч Нестор Мизак подарував для бібліотеки свою працю «Нарис історії УГКЦ на Буковині», написану у співавторстві з кандидатом наук Андрієм Яремчуком. 

Виготовленням ліжників майстриня займається з самого дитинства і свій перший ліжник виткала ще в 10 класі. У  творчості використовує традиційні орнаменти Гуцульщини «сливовий», «вуставковий», «в паси», «кривий», «очкатий», «російський», поєднуючи їх з сучасною колористикою. 

Походить Йосип Миколайович з родини спадкових ткачів, тож перші свої навички у ткацькому ремеслі отримав від батька і  вуйка. Удосконалював свої знання та майстерність у художньо-промисловій школі, до якої вступив у 1934 році. Працював у приватній майстерні Д. Штайнера. Крім ткацтва, займався і письменницькою працею, писав новели, які публікувалися у місцевій пресі. У 1940 році вступив до Харківського інституту журналістики. Після закінчення ІІ Світової війни повернувся до Косова та працював на фабриці ім. Т. Г. Шевченка (створеної на основі ткацької майстерні М. Куриленка). 

Ганна Григорівна родом з села Космача Косівського району. Змалку навчилася розписувати писанки, вишивати, прясти нитки та ткати. Закінчивши у 1959 році Космацьку середню школу, деякий час працювала на цегельному заводі, відвідувала вечірню школу. Вступила до Івано- Франківського медичного училища, з 1966 року працювала медсестрою у залізничній лікарні в Коломиї. І хоча за освітою стала медиком, але покликання своє знайшла в давньому виді народного мистецтва - ткацтві.