Skip to Main Content

Кольорові схеми

Розмір шрифтів


Адреса

Театральна, 25
Коломия, Івано-Франківська область

Час роботи 10:00 - 18:00

Вихідний – понеділок

Вартість квитків

60 гривень

45 гривень – для учнів/студентів

45 гривень – для пенсіонерів

03.08.2017

Гуцульський фестиваль по той бік кордону


30 липня 2017 р. на території Румунії відбувся Міжнародний гуцульський фестиваль. Село Кривий (румунською – Репедя) водночас є й комуною в повіті Марамуреш. Тут мешкає близько п’яти тисяч людей, з яких понад 97 відсотків – українці.


Оточене високими лісистими гірськими верхами, село (чи селище) чимось нагадує ближчі нам Печеніжин чи Яблунів. Знаходиться воно у Карпатах, по той бік Тиси, за якийсь десяток кілометрів від закарпатського села Богдан. Птахи навпростець долають цю відстань за декілька хвилин. Але люди – не птахи, тому делегації з Верховини, Надвірної, Косова, Яремче, Коломиї, Рахова, Львова і Буковини добиралися на фестиваль у Кривий через міжнародний автомобільний пункт пропуску «Солотвино». На чолі з головою Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитром Стефлюком, прибули на фестиваль музиканти, народні майстри, активні учасники гуцульського товариства з Івано-Франківщини та Закарпаття, керівники місцевого самоврядування сусідніх з Румунією гуцульських населених пунктів.

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського відправив на фестиваль свою делегацію, яку очолила генеральний директор установи Ярослава Ткачук. Насправді, музейники сприйняли цю поїздку як своєрідну наукову експедицію. Бо, крім суто представницької місії, мали цілу низку інших завдань. Йдеться про активніше вивчення цього регіону з багатьох точок зору. До експедиції музейники запросили відому дослідницю українського народного вбрання Оксану Косміну. Ну, а фестиваль – можливість в одному місці здибати гуцулів з усієї Румунії. Тут можна нав’язати контакти з цікавими людьми, уточнити, де ще збереглися центри автентичного народного мистецтва, де не зник цікавий фольклор тощо. Тому коли інші святкували й відпочивали, музейники мали багато роботи. Фотографували народні строї, записували від тамошніх українців-гуцулів, як називаються предмети народної ноші, елементи вишиття і декору. Хто виготовляє постоли, а хто тче плати. Хто шиє сорочки, а хто робить капчурі. Фотографували старовіцьку дерев’яну архітектуру, яка поволі зникає, поступаючись сучасним будівельним матеріалам і технологіям. Вслухалися у місцеву говірку, намагаючись з’ясувати ті або інші незрозумілі нам прадавні слова, які наче законсервувалися у певною мірою герметичному просторі, оточеному з одного боку кордоном, а з іншого – цілком відмінною румунською мовою. Тішилися з нових, незнаних нам текстів народних пісень. Прислухалися до знаних, а водночас і чимось нових для нас гуцульських мелодій.

Знайомство з Кривим розпочалося з місцевої православної церкви, в якій служить отець Петро Рагован. Велика камінна споруда вабить чудовим іконописом, багатим внутрішнім убранством, впорядкованим подвір’ям. Людно тут у неділю. Старші відсиджують службу від початку до кінця (тут у церквах службу слухають сидячи). Діти і підлітки сновигають туди-сюди. Звичайне життя. А після служби учасники дійства збираються в центрі комуни і рушають урочистою ходою на стадіон..

Такий фестиваль тут проводять уперше, набуваючи певного досвіду. На Мараморощині зацікавлені у збереженні гуцульської автентики. Фестиваль відбувався під егідою офіційної влади Мараморощини, ну а головні клопоти лягли на плечі примаря села Репеді (Кривого) – Івана Миколайчука та президента Фонду Союзу гуцулів Румунії – Василя Поповича. Цей активний чоловік, директор фестивалю Василь Попович, за підтримки громади, здатен зробити багато корисних справ.

Фестивальне дійство котиться своєю дорогою. Лаконічні виступи представників влади і гостей не були втомливими чи нав’язливими. Дмитро Стефлюк узагалі вітальне слово закінчив коломийковим експромтом. А уродженець Кривого Степан Бочута, який створив у Тімішоарі Союз українців Румунії, пояснював, що між гуцулами й українцями нема різниці, і кликав молодь іти до вищої школи, обіцяючи підтримку.

У концертній програмі нас чи не найбільше вразив колектив «Кривлянські голоси» (керівник – Вероніка Рагован). Два десятки дівчаток, вбраних у народні строї, які зранку радували око в церкві й на подвір’ї, тепер зі сцени розповідали про наряд дівчини-гуцулки, а потім виконували оригінальні народні пісні. Варто зазначити, що одяг гуцулів на Мараморощині зазнав впливів, притаманних румунським традиціям. Окрасою цього колективу є потужний і чистий голос солістки – сімнадцятирічної Нарциси Рагован. Серед інших виступів нам запав у душу особливою манерою виконання пісень Міхай Осташ. У його репертуарі – традиційні українські пісенні тексти, але є й новотвори, зокрема пісня про заробітчан. Тужливі словоспіви старовіцьких гуцульських пісень лунали у виконанні відомої в Румунії співачки Анжеліки Флутур.На веселу ноту присутніх налаштовував український поет-гуморист, громадський діяч у Румунії Дмитро Коренюк... Смакували на фестивалі голубцями, овечими сирами, вівчарською юшкою, бограчем, та банушем.

Гуцульські фестивалі в Україні – це не лише демонстрація народної ноші, пісенної та музичної культури, оригінального народного мистецтва, а й розмова про шляхи збереження традиційних господарських занять гуцулів. Тому учасників експедиції цікавило, як живеться гуцулам Румунії в умовах Євросоюзу. І нам розповіли про спеціальну програму з підтримки полонинського господарства, яку на дев’яносто відсотків фінансує євроспільнота, а решту коштів дає регіональна влада. Все це спрямовано на підтримку карпатських полонин у доброму стані, заохочення гуцулів займатися традиційним господарюванням. З цього приводу ми мали цікаву розмову з Николою Мішуликом, фермером з Вишівської Долини (повіт Мараморош), який ще є й депутатом регіонального парламенту. Він оповів, що і в Румунії у 1990-х роках було багато необробленої землі, як це він бачив під час поїздки в Україну навесні цього року. Після входження у європейську спільноту ситуація поволі змінилася. Тепер він має сім гектарів власної землі, а орендує ще 45 гектарів. Випасає 250 овець і 50 кіз. За програмою підтримки він щороку отримує близько двадцяти тисяч євро на розвиток господарства. Це, власне, допомога, яка не накладає на отримувача жодних зобов’язань, крім ведення традиційного полонинського господарювання. А ґазда на власний розсуд, ні перед ким не звітуючи, реалізує молочну продукцію і м’ясо, отримує прибуток від приплоду овець і кіз. Лише вовна не знаходить попиту, тому багато пастухів її просто спалюють. Однак, каже чоловік, і її незабаром купуватимуть.Тому варто подумати про вирішення цієї проблеми нам разом, адже Яворів, як центр ліжникарства, потребує цього сировинного матеріалу.

Українські гості, зокрема й коломийські музейники, передали румунським українцям з Марамороської Гуцульщини бібліотечку книжок. Тепер чекаємо зворотного візиту. Тим більше, що є нагода: 11-12 серпня Коломия вітатиме гуцулів на ХХІV Міжнародному гуцульському фестивалі.

Микола ВАСИЛЬЧУК


Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону Гуцульський фестиваль по той бік кордону
Повернутися в розділ
Музей Гуцульщини та Покуття