Skip to Main Content

Кольорові схеми

Розмір шрифтів


Адреса

Театральна, 25
Коломия, Івано-Франківська область

Час роботи 10:00 - 18:00

Вихідний – понеділок

Вартість квитків

60 гривень

45 гривень – для учнів/студентів

45 гривень – для пенсіонерів

Одяг, тканини та вишивка

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського володіє цінною збіркою одягу, тканин і вишивок, яка нараховує понад 6 тис. творів основних осередків Гуцульщини та Покуття з кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Музейна збірка текстилю представлена традиційними тканинами, призначеними для облаштування та оздоблення інтер’єру житла: верети, ліжники, пішви, скатерті, рушники, килими та килимові вироби. Значну частину колекції становлять байбараки, манти, ґуґлі, гуні; запаски, опинки (горбатки, фоти), фартухи, спідниці; головні убори (жіночі) – перемітки, очіпки, хустки ткані, фабричні, весільні вінки, (чоловічі) – крисані, шапки-рогачки, клепані; доповнення до вбрання – пояси, стрічки, тайстри, бесаги, дзьобенки, прикраси – силянки, ґердани з бісеру, венеціанське намисто, перли, корали, намисто з монет – таляри, «трясунки» та ін. Невелику групу становлять тканини господарського призначення – бесаги, ліжники – «присідки» (для сідлання коней).

Ткацтво на Гуцульщині та Покутті, зрештою, як і на всій території Західної України, було одним з найпоширеніших видів домашнього ремесла, чому сприяли розвиток вівчарства та потреба населення у теплих речах. Необхідними у побуті гуцулів були ліжники – покривала, ткані з грубої, ледь скрученої, вовняної пряжі. Крім основної їх функції – ужиткової (ліжниками застеляли ліжка, клали під голову замість подушки, застеляли влітку вози, а взимку – сани), вони мали ще й декоративне та обрядове призначення. Кращі ліжники на Гуцульщині ткали Ганна та Василина Шкрібляки, Настуня та Параска Корпанюки, Василина Калинич. Високохудожні зразки узорного ткання збережені на гуцульських та покутських веретах, скатертях, пішвах, рушниках, що приваблюють своєрідними композиціями та кольоровою гамою. Серед декоративних тканин найбільшою різноманітністю відзначаються гуцульські килими. В основі композицій килимів – великі ромби зі східчастими або зубчастими контурами. Провідним центром килимарства на поч.. ХХ ст.. було місто Косів, а у ІІ половині ХХ ст.. значну роль у створенні сучасного народного килима відіграла Коломийська фабрика художніх виробів «Карпатські візерунки» (головний художник Іван Гулик). Видатними майстрами ткацтва у Косові в середині ХХ ст. були: Й. Джуранюк, М. Ганущак, Р. Горбовий, О. Горбова. Вони створювали як традиційні, так і нові типи інтер’єрних тканин, сучасні одягові тканини, яким властиві глибоке розуміння і використання традицій. Цінна збірка у музейній колекції творів народного художника України Михайла Біласа. Глибоке розуміння ним традиційної народної спадщини блискуче знайшло своє відображення у колоритних сюжетних композиціях художника. Багаті традиції народного мистецтва Гуцульщини і Покуття у своїй творчості використала відома художниця Ганна Вінтоняк. У її вишуканих ансамблях тканого жіночого одягу, пальтах, сукнях втілено найкращі риси народного одягу.

Яскравим, самобутнім є чоловіче та жіноче вбрання Гуцульщини та Покуття, що зберегло давні архаїчні риси. Одяг горяни виготовляли з місцевої сировини, переважно з вовни. Народні майстри вміло поєднували в одязі ужитковість і красу, чому служили різні види художньої творчості: вишиття, ткання, плетіння, обробка шкіри. Доповненням до святкового строю були нашийні та нагрудні прикраси, ткана торбина – «дзьобенка». Головні убори вказували насамперед на соціальний статус жінки в селі. Заміжні жінки на Гуцульщині та Покутті до початку ХХ століття голову пов’язували переміткою – одним з найархаїчніших видів головних уборів жінок в Україні. Чоловіки одягали на голову повстяний капелюх-кресаню, а взимку – чорну баранкову шапку-«рогачку».

Вишиття – один з найбільш поширених та улюблених видів оздоблення одягу, тканин інтер’єрного та обрядового призначення. Вишиттям прикрашали жіночі та чоловічі сорочки, кептарі, кожухи, сердаки, манти, а також чоловічі штани-«крашениці», сукняні капці-онучі. У традиційному геометричному орнаменті гуцульської та покутської вишивок поширені мотиви ромба, квадрата, трикутника, круга, хреста, зубців, кучерів, сигми, з допомогою яких вишивальниці створили безліч узорів. В орнаментиці також збереглися гранично геометризовані антропоморфні, зооморфні та рослинні мотиви. В кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. гуцульські та покутські жінки вишивали, спряденою вручну, вовняною та лляною ниткою, а також нитками промислового виробництва. Кожному з сіл Гуцульщини та Покуття притаманні своєрідні традиційні мотиви, композиції та кольорова гама.

Талановиті майстри художньої вишивки кін. ХІХ – ХХ ст.: К. Корпанюк, Г. Герасимович, М. Сабадаш, Є. Геник є авторами інтер’єрних, обрядових та одягових тканин – рушників, доріжок, пішв, сервет, жіночих блуз, виконаних з високим художнім смаком.

У творах гуцульського та покутського ткацтва, вишитті та одязі збережено найкращі традиції багатовікової народної творчості. Вони є постійним джерелом пошуків для сучасних майстрів та художників.

Ірина Федів, заступник директора з наукової роботи

Музей Гуцульщини та Покуття