Традиція різьблення на Гуцульщині була і залишається органічною складовою народного мистецтва. Щедрість чарівної природи Карпат, її пралісів споконвічно забезпечувала гуцулів деревиною, що зумовило розвиток будівництва, столярства, токарства, художнього різьблення. В народній архітектурі, меблях, сільськогосподарських знаряддях, зброї, музичних інструментах, вжиткових речах місцеві умільці завжди дотримувались головного критерію – доцільності та краси. У колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського збірка творів художнього оздоблення дерева становить близько 4 тисяч експонатів.

Колекція художньої кераміки становить понад 5 тисяч творів з кінця XVIII ст. до наших днів з відомих осередків гончарства Гуцульщини та Покуття. Майстри Коломиї, Косова, Пістиня, Кутів зберегли багатовікові традиції розвитку цього ремесла. Вони створили своєрідні народні школи керамічного мистецтва з яскраво вираженими локальними особливостями розпису, різновидністю як форм, так і їх застосування у повсякденному житті.

Дохристиянське язичництво на Русі-Україні ґрунтувалося на астральному культі, аналогічному культові стародавніх цивілізацій. Це було поклоніння небесному вогню і воді, яке знайшло своє відтворення у стилізованих графічних малюнках у різних видах мистецтва, зокрема кераміки.

Вагоме місце у музейній колекції посідають археологічні зразки кераміки, які сягають пізньотрипільського періоду (2100-1700 рр. до Р.Х.). Це дві теракотові фігурки: скульптурне зображення жінки і баранчика. Вчені припускають, що використання глиняних фігурок людей і тварин для ритуальних потреб передувало виготовленню гончарного посуду.

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського володіє цінною збіркою одягу, тканин і вишивок, яка нараховує понад 6 тис. творів основних осередків Гуцульщини та Покуття з кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Музейна збірка текстилю представлена традиційними тканинами, призначеними для облаштування та оздоблення інтер’єру житла: верети, ліжники, пішви, скатерті, рушники, килими та килимові вироби. Значну частину колекції становлять байбараки, манти, ґуґлі, гуні; запаски, опинки (горбатки, фоти), фартухи, спідниці; головні убори (жіночі) – перемітки, очіпки, хустки ткані, фабричні, весільні вінки, (чоловічі) – крисані, шапки-рогачки, клепані; доповнення до вбрання – пояси, стрічки, тайстри, бесаги, дзьобенки, прикраси – силянки, ґердани з бісеру, венеціанське намисто, перли, корали, намисто з монет – таляри, «трясунки» та ін. Невелику групу становлять тканини господарського призначення – бесаги, ліжники – «присідки» (для сідлання коней).

Яскравим свідченням збереження вікових традицій художньої обробки металу на Гуцульщині є музейна збірка експонатів XVIII-XX ст., що налічує понад 700 творів.

Народні майстри цього виду мистецтва створили різноманітні вироби з металу, зокрема предмети хатнього вжитку, прикраси для одягу, деталі кінської збруї та зброю. Свої вироби вони виготовляли в домашніх умовах, використовуючи мідь, латунь («мосяж»), бронзу, бакунт і нейзильбер, алюміній, срібло. Традиційними техніками були лиття-«сипання», холодне та гаряче кування. Для декорування виробів застосовували техніки гравірування, карбування, плетіння. Орнамент гуцульських виробів геометричний, у якому знайшли свої відображення стилізовані рослинні та анімалістичні мотиви («оленячі ріжки», «заячі вушка», «воронячі лапки», «рачки»). Визначальними у творенні орнаментальних композицій були і залишаються солярні знаки «ружі» та «сонечка», які гуцули наділяли магічними властивостями. Основними центрами художньої обробки металу на Гуцульщині були села Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області, Вижницького та Путильського районів Чернівецької області.