Традиція різьблення на Гуцульщині була і залишається органічною складовою народного мистецтва. Щедрість чарівної природи Карпат, її пралісів споконвічно забезпечувала гуцулів деревиною, що зумовило розвиток будівництва, столярства, токарства, художнього різьблення. В народній архітектурі, меблях, сільськогосподарських знаряддях, зброї, музичних інструментах, вжиткових речах місцеві умільці завжди дотримувались головного критерію – доцільності та краси. У колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського збірка творів художнього оздоблення дерева становить близько 4 тисяч експонатів.
Огляд колекції
Кераміка
Колекція художньої кераміки становить понад 5 тисяч творів з кінця XVIII ст. до наших днів з відомих осередків гончарства Гуцульщини та Покуття. Майстри Коломиї, Косова, Пістиня, Кутів зберегли багатовікові традиції розвитку цього ремесла. Вони створили своєрідні народні школи керамічного мистецтва з яскраво вираженими локальними особливостями розпису, різновидністю як форм, так і їх застосування у повсякденному житті.
Дохристиянське язичництво на Русі-Україні ґрунтувалося на астральному культі, аналогічному культові стародавніх цивілізацій. Це було поклоніння небесному вогню і воді, яке знайшло своє відтворення у стилізованих графічних малюнках у різних видах мистецтва, зокрема кераміки.
Вагоме місце у музейній колекції посідають археологічні зразки кераміки, які сягають пізньотрипільського періоду (2100-1700 рр. до Р.Х.). Це дві теракотові фігурки: скульптурне зображення жінки і баранчика. Вчені припускають, що використання глиняних фігурок людей і тварин для ритуальних потреб передувало виготовленню гончарного посуду.
Огляд колекції
Одяг, тканини та вишивка
Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського володіє цінною збіркою одягу, тканин і вишивок, яка нараховує понад 6 тис. творів основних осередків Гуцульщини та Покуття з кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
Музейна збірка текстилю представлена традиційними тканинами, призначеними для облаштування та оздоблення інтер’єру житла: верети, ліжники, пішви, скатерті, рушники, килими та килимові вироби. Значну частину колекції становлять байбараки, манти, ґуґлі, гуні; запаски, опинки (горбатки, фоти), фартухи, спідниці; головні убори (жіночі) – перемітки, очіпки, хустки ткані, фабричні, весільні вінки, (чоловічі) – крисані, шапки-рогачки, клепані; доповнення до вбрання – пояси, стрічки, тайстри, бесаги, дзьобенки, прикраси – силянки, ґердани з бісеру, венеціанське намисто, перли, корали, намисто з монет – таляри, «трясунки» та ін. Невелику групу становлять тканини господарського призначення – бесаги, ліжники – «присідки» (для сідлання коней).
Огляд колекції
Метал та шкіра
Яскравим свідченням збереження вікових традицій художньої обробки металу на Гуцульщині є музейна збірка експонатів XVIII-XX ст., що налічує понад 700 творів.
Народні майстри цього виду мистецтва створили різноманітні вироби з металу, зокрема предмети хатнього вжитку, прикраси для одягу, деталі кінської збруї та зброю. Свої вироби вони виготовляли в домашніх умовах, використовуючи мідь, латунь («мосяж»), бронзу, бакунт і нейзильбер, алюміній, срібло. Традиційними техніками були лиття-«сипання», холодне та гаряче кування. Для декорування виробів застосовували техніки гравірування, карбування, плетіння. Орнамент гуцульських виробів геометричний, у якому знайшли свої відображення стилізовані рослинні та анімалістичні мотиви («оленячі ріжки», «заячі вушка», «воронячі лапки», «рачки»). Визначальними у творенні орнаментальних композицій були і залишаються солярні знаки «ружі» та «сонечка», які гуцули наділяли магічними властивостями. Основними центрами художньої обробки металу на Гуцульщині були села Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області, Вижницького та Путильського районів Чернівецької області.
Огляд колекції
Графіка
ГРАФІКА
У колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського зберігається цікава за художньою вартістю, різноманітна за жанровою тематикою і технікою виконання збірка творів станкової графіки, до складу якої входять твори багатьох українських та іноземних художників від ХІХ ст. Це: дереворити, офорти, літографії, ліногравюри, монотипії, акварелі, рисунки, виконані олівцем, вугіллям і тушшю.
Огляд колекції
Традиційні вироби з сиру
Ліплення з сиру – один із самобутніх видів народної творчості на Гуцульщині, який своїми традиціями тісно пов’язаний зі скотарством, побутом та обрядовістю мешканців гірських районів Карпат. З давніх-давен вівчарі біля ватри, в оточенні лісових духів, виліплювали перші сирні обереги для своєї худоби, надаючи їм образів конкретної тварини. І хоча ліплення сирних тваринок: баранчиків, коників, корівок, зрідка оленів, пташок та калачиків у деяких гуцульських селах таких, як Брустури, Річка, Снідавка, Шепіт, Космач є традиційною ознакою, проте все ще залишається найменш дослідженим видом народного мистецтва гуцулів.
Традиція сирних виробів пов’язана з важким полонинським життям вівчарів, які ранньою весною, з вигоном овець на полонину, покидали свої домівки із сім’ями і тільки з першим снігом, повертаючись додому, приносили їм у дарунки сирних тваринок, пташок та калачиків. Цими фігурками, як гостинцями, обдаровували дітей, а дорослих просили прийняти їх та помолитись за душі померлих. Дарували близьким з побажаннями добра, несли до церкви як подяку за вдале полонинське літування, щасливе повернення додому і здорову худібку. Сирні калачики прив’язували до пояса молодих – князя та княгині, як символ достатку в молодій родині. У деяких селах Гуцульщини поряд із дерев’яними різьбленими ритуальними колачами, побутували й колачі із сиру, з якими молоді ходили запрошувати гостей на весілля та обдаровували ними своїх хресних батька й матір. Такими ж сирними колачами гуцули проводжали в останню дорогу рідних і роздавали присутнім на похоронах «за простибіг».
Огляд колекції
Живопис
Образотворче мистецтво
У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського експонується унікальна за художньою вартістю та різноманітна за жанровою тематикою і технікою виконання збірка творів образотворчого мистецтва, яка хронологічно охоплює період від останньої третини ХІХ століття до сьогодення. Вона репрезентує творчі досягнення художників, представників багатьох мистецьких шкіл, як західноєвропейських, так і тих, що розвинулись на теренах України та Галичини, зокрема, а також знайомить із основними течіями тогочасного і сучасного мистецтва.
Першоджерела формування колекції образотворчого мистецтва сягають 1929 р., коли Музеєм був придбаний портрет Юрія Івановича Шкрібляка ‒ відомого різьбяра з села Яворова Косівського району, виконаний Каролем Глуховським (1831–1900) у 1884 році, а також твори художників другої половини ХІХ ст.: «Портрет невідомої у чорному», 1868 р., Фелікса Беджицького; «Портрет батька», 1893р., Корнила Устияновича (1839–1903) – знаного українського живописця, письменника і громадського діяча; «Портрет Наталії Лотоцької», 1898 р., Модеста Сосенка (1875–1920) – піонера модерної поліхромії українських церков Галичини, автора багатьох портретів, жанрових сцен, пейзажів Українських Карпат.