(*22 вересня 1839, с. Вовків, нині Пустомитівський р-н, Львівська обл. – †22 липня 1903, с. Довге, Дрогобицький р-н, Львівська обл.) – український художник, піонер, історичного, портретного і жанрового живопису в Галичині, поет, публіцист.

Навчався в гімназіях у Бучачі та Львові. Мистецьку освіту здобув у Віденській академії мистецтв (1958 – 1863). Працював у Відні, в Галичині та Буковині.

Найбільше проявив себе у церковному монументальному мистецтві. Намалював ікони для понад 50 церков, 15 іконостасів, 11 стінописів (в тому числі Церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Буцнів), а також образи: «Мойсей» (1887) у Преображенській церкві у Львові, «Хрещення Руси», «Володимир Великий», «Свята Ольга» у церкві с. Вістова (Калущина) тощо. Створив близько 40 портретів (зокрема, Анатолія Вахнянина, Степана Качали, Ю. Лаврівського, Тита Реваковича), низку картин на історичні теми («Василько Теребовельський», «Шевченко на засланні», «Літописець Нестор», «Плач Ярославни», «Козацька битва», «Семен Палій…», «Скасування панщини» та ін.). У 1882—1883 роках редагував й ілюстрував сатирично-гумористичний журнал «Зеркало» і «Нове Зеркало». Збереглися деякі пейзажі Корнила Устияновича («Дзвіниця», «Морський пейзаж», «Чорне море», «Кавказький пейзаж», «Скит Манявський», «Пейзаж з хрестом», «Захід сонця», «Ранок»), в яких відчутні традиції класицизму й академізму з нахилом до романтизму.

У 1880 році К. Устиянович представив свої твори на Господарсько-промисловій виставці у Коломиї («Автопортрет», «Марія з Христом» і «Циганка»). На першій виставці «Товариства для розвою руської штуки» у Львові 1898-го року експонувалися його картини «Шевченко на засланні», «Скит Манявський» та п’ять ікон. В 1900 році, на виставці в Народному домі Львова, він презентував монументальний образ «Мойсея».

12 живописних та графічних творів К. Устияновича зберігаються у збірці Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського в Коломиї.

Фото з сайту: httpwww.mankurty.comsvenpage_id=237