Національний Музей Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського

Вшанування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка на Покутті

Вшанування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка на Покутті

1914 рік українська громадськість Східної Галичини визнала роком Тараса Шевченка. 9 березня 1914 р. виповнювалось 100 років від дня народження Великого Кобзаря.

Як у підавстрійській, так і в підросійській Україні формувались ювілейні комітети для організації підготовки святкування 100-річчя від дня народження українського поета і художника. Координаційним центром вшанування пам’яті Тараса Шевченка став головний осередок товариства «Просвіти» у Львові, який займався упорядкуванням торжеств в усіх закутках Східної Галичини.

У спеціальних відозвах січня-лютого 1914 р. «Просвіта» зверталась з проханням, щоб кожне містечко та село готувалось до святкування вшанування пам’яті Генія української нації, попри заплановані загальнокрайові торжества зі вшанування пам’яті Кобзаря на рівні окружного чи повітового міста: «Вже тепер, коли люди по селах мають більше вільного часу, повинні думати, як їм найкрасше буде відсьвяткувати се торжество. В перші мірі ходить тут о те, щоби всі, в кого лише б’є українське серце, від малої дитини до сивого старця, познакомили ся з чудовими поезиями Шевченка, читали їх, розбирали їх думки та перенимали ся Шевченковими ідеями, Шевченковою любов’ю до України…». Якщо у населеному пункті краю не сформований ювілейний комітет підготовки святкування 100-річчя від дня народження Кобзаря, «нехай звернеть ся до товариства «Просьвіта» у Львові, а воно покаже йому дорогу». Кожен комітет, сформований з представників усіх українських товариств краю, був зобов’язаний скласти програму ювілейного торжества. Найбільше до цієї справи має прислужитись місцевий осередок товариства «Просвіта». До організації підготовки заходів мали б долучитись місцеві осередки молодіжних пожежно-гімнастичних товариств «Січ» і «Сокіл».

У тих містечках і селах, де ще неорганізований оркестр, хор чи аматорський театральний гурток, слід негайно це зробити за сприяння просвітянської і мистецької інтелігенції сусідніх містечок і сіл. Якщо місцева українська громада не спроможна провести величаве святкування сторіччя Кобзаря, то хоча б має зосередити увагу на його творчості: «Нехай се буде скромний концерт з відчитом про Шевченка, деклямациями його творів та сьпівами, коли би вже село не могло на ніщо більшого здобути ся, але нехай і буде, бо ходить тут о те, щоби в ювілейнім році поширити знанє про значінє та заслуги Шевченка навіть по найдальших закутинах». Концерт не повинен у часі тривати довго, але в його репертуарі обов’язково мають прозвучати виступ про життя і творчість Кобзаря, декламуватися добірні поезії і пісні на слова Т. Шевченка.

Антураж свята передбачає, щоб в часі концерту «хата була гарно прикрашена, а хлопці і дівчата, що виступають, щоби були в народних строях». Та українська громада, яка готова урочисто і помпезно відсвяткувати ювілей Тараса Шевченка, зобов’язана не тільки організувати концерт, але й художньо оформити зал, поставити погруддя Кобзаря, запросити на урочисте дійство гостей з сусідніх містечок і сіл краю, «особливо з темнійших, де, може, Шевченкового сьвята не буде». Організатори свята повинні в кожному населеному пункті назвати головну вулицю або площу іменем Тараса Шевченка. Під час вшанування його пам’яті мають бути викладені і освячені за участю великої кількості народу меморіальні таблиці, дошки. Слід також уладити садіння дуба Тараса Шевченка. Врешті, якщо «в селі є орґанізация сильно переведена, там можна приступити і до поставленя пам’ятника Тараса Шевченка». Передбачалось закладання садків Тараса Шевченка. Перший такий садок у 1914 р. на знак вшанування Кобзаря ошатно оформлений у с. Миловання Товмацького повіту.

Всі українські школи, які будуть відкриті у 1914 р., мають носити ім’я українського поета і художника. Більше того, там, де ще «є польська школа, хоч належить ся руська, треба в ювилейнім році поробити заходи, щоби вона стала руською та щоби називала ся школою імени Шевченка».

Представники радикальної течії українського національного руху пропонували теж належним чином підготуватися до вшанування пам’яті Кобзаря: кімнати кожної української хатини повинні бути прикрашені портретами Т. Шевченка; найкращу вулицю кожного населеного пункту Східної Галичини слід називати іменем Кобзаря, народні товариства та інституції теж іменувати Шевченковими; потрібно регулярно проводити «Шевченківські вечорниці» зі співами, декламаціями, промовами; доцільно організовувати святкові походи, січові свята, з’їзди та інші маніфестації, присвячені вшануванню пам’яті Кобзаря; необхідно розповсюджувати брошури, де б описувалось життя і творчість Тараса Шевченка; не завадить регулярно читати його твори: «взагалі добре було би відчитувати твори Шевченка голосно в читальни і постарати ся аби був хтось такий при тім, що міг би пояснити, якби що було не зовсім зрозуміле, особливо в історичних поемах».

Святкування 100-річчя дня народження Тараса Шевченка на Покутті в ювілейний рік проходило у два етапи – у березні, коли народився Кобзар, та травні 1914 р. (на знак перепоховання тіла Кобзаря у Каневі у травні 1861 р). У день народження Тараса Шевченка 9 березня 1914 р. повітові центри Покуття по-різному вшанували його пам’ять. Найбільш урочисто пройшло вшанування Кобзаря у м. Городенка. Незважаючи на те, що урочистий захід був організований за підтримки усіх українських товариств краю, все ж найбільше приклали зусиль члени пожежно-гімнастичного товариства «Січ» міста і довколишніх сіл та учні і педагоги місцевої української приватної гімназії. Січова і гімназійна молодь здійснили урочистий хід вулицями міста. Одну з головних вулиць міста було названо іменем Т. Шевченка, на початку якої на одному з будинків відкрито меморіальну дошку. Важливою зупинкою святкової колони став будинок української приватної гімназії, яка отримала ім’я Кобзаря. На мурі навчального закладу замайорів великий портрет Тараса Шевченка. З урочистою промовою промовив його директор Антін Крушельницький, який оповів про тернистий шлях великого поета і художника. У ході урочистостей біля гімназії посаджено три дуби, між якими того ж року мав бути встановлений обеліск (пам’ятник) Тарасу Шевченку. Як зауважує невідомий дописувач часопису «Громадський Голос», «красу святови надали Січи малиновими прапорами і червоними лентами. Кінних січовиків було 98, а рядових 414». Завершилось торжество біля будинку «Народного Дому», де відбувся святковий концерт.

У Коломиї вшанування пам’яті Кобзаря у день його народження мав академічний характер. Відбувся концерт жіночої семінарії, де під час гри на фортепіано і смичкового оркестру звучали музичні твори на поезії Т. Шевченка, чарувала мистецьку аудиторію чудовим співом відома співачка Ф. Молодіївна. На завершення промовив директор навчального закладу Й. Чайківський, який розповів про життя і творчість Кобзаря. Окреме урочисте дійство того ж дня підготувала українська народна школа ім. Т. Шевченка. Подібний святковий захід пройшов у м. Станиславові, де шевченківське свято пройшло в українській приватній школі ім. М. Шашкевича, звучали поезії і пісні на слова українського поета. Директор школи П. Слободяник у присутності учнів, батьків, вчителів та членів «Рідної Школи» виголосив промову про життя і творчість генія української нації. У Снятині ювілейне торжество пройшло днем раніше, 8 березня 1914 р., за сприяння місцевого хорового товариства «Боян», що організував гарний концерт у будинку польського товариства «Сокіл». Відзначимо, що співацькі товариства «Боян» були першими хоровими колективами, де музичне виконавство набирало більше професійних, а не аматорських форм. Вони були також осередками національного відродження, пропагували рідну народну пісню, пробуджували до творчості галицьких композиторів, популяризували їх твори. На думку М. Черепанина, завдяки мережі діяльності цього товариства найкращі твори національної пісенності, скарби української музики стали доступними найширшому середовищу громадськості краю. Спів «Боянів» спричинив появу нових українських талантів. Під опікою цих товариств закладалися основи для плекання української інструментальної музики.

На Снятинщині напередодні ювілею Кобзаря у с. Тростянець 1 березня 1914 р. відбувся святковий концерт у залі «Народного Дому». У програмі урочистого заходу увійшли: дві святкові промови з нагоди ювілею Т. Шевченка; декламації поезій поета; спів чоловічого хору з сусіднього с. Джурів; відіграна п’єса «Назар Стодоля».

Українські жителі Покуття були поінформовані щодо заборони у підросійській Україні святкувати сторіччя дня народження Кобзаря. У населених пунктах краю готувались відповідні протести проти такого кроку російських властей. Рішучу незгоду виявили селяни с. Іллінці Снятинського повіту, які 5 березня 1914 р. виступили проти безправної заборони російським урядом святкувати ювілей Кобзаря. Разом з тим, виразили подяку депутатам ІV Державної Думи, які з високої трибуни промовили проти гніту уярмлених народів Російської імперії, а також «висловлюють співчутє поневоленим братам з закордонної України, та взивають до витревалости в боротьбі за красшу долю». На цій нараді було прийнято рішення: центральну площу і одну з вулиць села назвати іменем Т. Шевченка; посеред площі має бути висипана могила, на якій височітиме пам’ятник Кобзарю. Редакція радикального часопису «Громадський Голос» надіється, що ці кроки на знак вшанування поета будуть втілені в життя, оскільки керівником ювілейного комітету є голова сільської громади, яка є національно свідомою та патріотично налаштованою людиною. Дописувач статті високо оцінює підготовку до влаштування свята у селі: «Громадяни Іллинець незвичайно охочо та щиро забрали ся до відсвяткованя ювілею. Щоби належито та величаво приготовити се свято, порішено відложити його до перших днів мая».

Надзвичайно пишно відбувалось вшанування сторіччя від дня народження Тараса Шевченка на Снятинщині. Ювілейне повітове свято відбулось 10 травня 1914 р. у повітовому центрі. На підвалинах його влаштування стояли український письменник Василь Стефаник, учитель з с. Карлів Снятинського повіту Василь Онищук та громадський діяч з Снятина Семен Зінкевич. До його організації долучились більшість українських громадських, культурно-просвітницьких, політичних товариств і партій краю, за винятком членів Християнсько-суспільної партії. Тогочасна галицька преса відзначає, що бойкотували урочистості з нагоди ювілею Кобзаря жителі польської і єврейської національності, представник москвофільського табору нотаріус Левицький і австрійський адвокат Кляйн, хоча останній «впевняє хлопів, що він Русин і «найперший приятель Трильовського»…».

Урочистості складались з трьох частин: торжественної академії, святкового походу і концерту. На святковій академії виступили відомий громадський діяч, новеліст Василь Стефаник, представники українського радикального руху Лев Бачинський, Іван Сандуляк, Кирило Трильовський, місцевий учитель Голубович і студент правознавства Порайко.
Особливо вразив свою промовою Василь Стефаник, який розкрив не тільки сторінки життя і творчості великого Кобзаря, але й показав умови, в яких жив художник і поет, що своєю поезією надихнув український народ до боротьби за національне визволення: «Перед 100 роками на українській земли, в мужицькій хаті вродилась дитина, що спричинила відродженє українського народа. Вродилась она серед сліз і жалю в хвилі, коли вороги наші були певні, що до трумни українського народа мають тілько ще один цьвяк вбити і вже його зараз поховають. Шляхта і попівство відцурались були тоді свого народа, а лишив ся тільки сам мужик. Кріпачка зродила Тараса і викормила кріпацьким кормом, а він видвигнув мужицький народ на висоту, по якій ми тепер ступаємо. І коли великі люди дають зміст житя народови, – то Тарас Шевченко дав його українському народови. Читайте Шевченка, а там отворена вам ціла проява, істория і душа українського народа і доки наш нарід за своє визволенє боротись ме, доти той син кріпацький стияти ме отвором перед очима вашими, ваших дітей, внуків і правнуків. Там для всіх міліонів українського народа є велика книга мудрости, книга любови до України... У його словах вказана нам далека-далека дорога до будучности нашої. Читайте його слово, шукайте тої дороги і йдіть нею, щоби з аси були люде найтвердші…».

У другій частині святкових урочистостей члени пожежно-гімнастичного товариства «Січ» Снятина та довколишніх сіл співаючи січові пісні, з хоругвами рушили походом головною вулицею міста, дефілювали перед портретом Т. Шевченка, виставленим перед входом до міщанської читальні.

Концерт відбувся на подвір’ї читальні. Виступили міський хор і хор селян с. Ганьківці Снятинського повіту, студентський оркестр під керівництвом Палійчука, молоді хлопці під орудою Ляшкевича майстерно вправляли списами, декламувались поезії Кобзаря. Урочистий захід закінчився співом гімну «Ще не вмерла Україна»: «учасники пізним вечером розійшли ся підбадьорені і піднесені на дусі…».

Василь Стефаник долучився до організації «Тарасового свята» 16 травня 1914 р. у с. Балинці Коломийського повіту (нині село Снятинського району). Головна частина святкування відбувалась на високій могилі висипаній місцевою громадою в честь великого українського поета і художника. Оригінальним було використання в урочистому дійстві гармат («гук моздірів вказував, що похід дійшов вже до могили»). Кульмінацією свята став виступ Василя Стефаника, який змалював життя і творчість Тараса Шевченка, та відкриття «пропам’ятних таблиць» на уявній могилі Кобзаря. Увечері у будинку читальні товариства «Просвіта» відбувся урочистий концерт: місцевий мішаний хор під керівництвом Василя Барнича заспівав «Заповіт» на музику М. Лисенка, «Заросли шляхи», «Думи мої», «Огні горять»; з вродженим артистизмом маленька дівчина Мануляківна декламувала поезію Т. Шевченка «Розрита могила»; місцевий аматорський гурток на сцені поставив п’єсу Кобзаря «Назар Стодоля» і «Вечерниці» П. Ніщинського у двох діях. «Тарасове свято» завершилось пізно вночі, а «гості і свої вертали піднесені на дусі до домів». Відрадно, що за виручені кошти з концертної програми (13 корон) передано на будівництво приватної української народної школи у сусідньому містечку Гвіздець Коломийського повіту.

Вшанування сторіччя дня народження Тараса Шевченка відбувалось на покутській Городенківщині. Величаво пройшло святкування ювілею Кобзаря 3 травня 1914 р. у с. Торговиця. Урочистим дійством керував директор школи Франц Бабіцький, учитель Іван Запаринюк і керівник місцевої «Січі» Лесь Липчук. Після церковного богослужіння організовано парадну ходу до громадської площі за селом, у якій взяли участь січові товариства сіл Торговиця, Глушків, Серафинці, Чернятин; городенківська музика (оркестр) і місцевий хор; представники громадських і культурно-просвітницьких організацій Городенки. Перед будинком місцевого громадського уряду виступив з промовою директор приватної української гімназії Городенки Антін Крушельницький, ознайомивши усіх присутніх з життям і діяльністю Тараса Шевченка. Кульмінацією свята стало насадження трьох дубів А. Крушельницьким, головою місцевої громади В. Табачнюком і кошовим «Січі» Л. Липчуком на громадській площі за селом. Святкове дійство завершилось концертом у будинку читальні товариства «Просвіта»: місцеві діти під орудою І. Запаринюка підготували сценічну замальовку «Тарас Дитина». Усі кошти від свята надійшли на розбудову української гімназії у м. Городенка.

Набагато скромніше пройшло святкування ювілею Тараса Шевченка у середині травня 1914 р. в м. Обертині Городенківського повіту (нині селище міського типу Тлумацького району), організоване зусиллями місцевого осередку товариства «Просвіта» і окружного відділу Взаїмної Помочі учительської. Українська громада відзначила ювілей поета урочистим концертом у залі польського товариства «Сокіл». Програма урочистого дійства складалась зі вступного слова про життя і діяльність Кобзаря, виступу чоловічого і мішаних хорів, декламації «Вінок на могилу Тараса Шевченка», дитячого образку в 2-х діях галицької письменниці Віри Лебедової.

Тридцять першого травня 1914 р. заходом громадсько-культурних товариств м. Тисмениці відбулось відзначення 100-річчя дня народження Т. Шевченка. Вранці від будинку «Народного Дому» пройшла урочиста хода головними вулицями міста. Попереду їхала місцева кінна «Січ», відтак тисменецька сокільська музика, шкільна дітвора з хоруговками під проводом учителів, місцевий «Сокіл» в одностроях, інтелігенція на чолі з депутатом Галицького сейму І. Макухом, міщанство, згуртоване навколо читальні міської «Просвіти», «Сокіл» із с. Стриганці Товмацького повіту, «Січ» з с. Підпечари і Рошнів Товмацького повіту, дві чоти місцевої «Січі» і велика юрба селянства. Як зауважує невідомий дописувач часопису «Діло», багато будинків міщан, селян та інтелігенції декоровано хоругвами, килимами, портретами і наліпками на знак вшанування Кобзаря. Апогеєм свята стало відкриття меморіальної мармурової таблиці із зображенням Т. Шевченка на будинку «Народного Дому». Увечері відбувся урочистий концерт за участю «Просвіти», січових і сокільських товариств. Про життя і творчість Т. Шевченка говорив місцевий культурно-просвітницький діяч Островський, який «підніс мучеництво Кобзаря, його ідеї і наші обов’язки перед Україною». Дитячий хор під управою П. Роздольського проспівав в супроводі декламації Павлишівної «Причинну». Чоловічий хор під орудою Е. Міхаловського відспівав «Ура в бій», декламовано поезію «Кавказ».

Літературно-мистецька інтелігенція Покуття з нагоди відзначення сторіччя дня народження Кобзаря долучилась до перевидання його творів. Відомий український письменник, перекладач, літературознавець, педагог Дмитро Николишин (1884–1950) опублікував у м. Коломиї історичні поеми Тараса Шевченка зі вступом і коментарями: «книжка… має на меті причинити ся в Шевченковім ювилейнім році до ліпшого зрозуміня історичних поем нашого найбільшого поета». Д. Николишин у вступній статті звертає увагу читачів на такі питання: коли і які історичні поеми написав Т. Шевченко, з яких джерел поет черпав історичні відомості, як він уявляв козаччину. Автор подає історичну основу та примітки до опублікованих у цій книзі поезій і поем Кобзаря: «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Вибір гетьмана», «Здача Дорошенка», «Іржавець», «Чернець і Швачка». Невідомий дописувач часопису «Свобода» у кінці статті резюмує: «Хто хоче близше пізнати твори Шевченка, а особливо кождий, хто ладить ся з рефератом на Шевченковім ювилейнім сьвяті, повинен і сю книжочку прочитати».

Таким чином, тогочасна українська галицька періодика детально висвітлювала підготовку і проведення шевченківських свят на Покутті. Відрадно те, що друкувалися розгорнуті виступи відомих громадських і культурно-просвітніх діячів, зокрема й відомого українського письменника-новеліста Василя Стефаника. Певна річ, з різних причин українські газети не змогли простежити відзначення пам’яті Кобзаря в усіх містечках і селах краю. Зауважимо також, що часописи «Діло», «Свобода», «Громадський Голос» є чи не єдиним першоджерелом з досліджуваної нами проблеми. На жаль, в архівних документах діяльності філіалів товариства «Просвіта», «Рідна Школа», «Сокіл», «Січ» на Покутті ми не знайшли матеріалів про вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Слід скрупульозніше підходити до вивчення спогадів, проте очевидці тогочасних подій не залишили за собою детальних свідчень з нагоди святкування сторіччя Кобзаря на Покутті. До цих джерел слід підходити обережно, адже у них трапляються неточності, інколи спотворення деяких фактів і явищ.
Андрій Королько, 
кандидат історичних наук
Перейти в розділ
  • Гурток
  • Зірка
  • Сарафан
  • Рушник
  • Сир
  • Рамка
  • Рушник

Музей Писанкового розпису

Музей "Писанка" в Коломиї — єдиний у світі музей писанок — великодніх яєць. Унікальна споруда, збудована в 2000 р. Архітектурна пам’ятка України.

Музей Народного Мистецтва та Побуту

Косівський Музей Народного Мистецтва та Побуту Гуцульщини, в основі якого лежить колекція прикарпатського мистецтва та предметів побуту гуцульського краю.

Музей Етнографії та Екології

Яремчанський Музей Етнографії та Екології Карпатського краю
займається вивченням питань етнографії, історії та розвитку народних ремесел Прикарпаття.