Національний Музей Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського

Косівські художньо-виробничі майстерні

Косівські художньо-виробничі майстерні

Гуцульщина наділена специфічними особливостями природного розташування, як, осібно й Косівщина. Це – самобутній край креативних багатств і талановитих людей, які з давніх-давен хотіли і вміли підмічати навколишню красу, щоби згодом передати її елементи у вишиттях, витворах з дерева, металу, глини...

Увесь цей процес, безумовно, розвивався і утрадиційнювався, а його надбання передавалися поколіннями. Залишив він свій відбиток і на гуцульській кераміці.

Багатий на високоякісну глину, гуцульський край сам визначив свою роль у розвитку гончарства. Починаючи з давніх ужиткових речей, гончарі віками вишукували методику найоптимальнішої пластики глини, удосконалення форм та орнаментальних мотивів, щоби згодом здобути собі право вважатися кращими серед кращих. Нинішні гончарі, взявши за основу творчі надбання Олекси Бахматюка, Дмитра Зондюка, Петра Кошака, успішно працювали й працюють над створенням нових виробів. Це родини Тим’яків, Совіздранюків, Цвіликів, Рощиб’юків, Тутурушів, які передали власний досвід своїм учням – Надії Вербівській, Василеві Аронцю, Орисі Козак, Михайлові Кікотю та іншим.

Нового піднесення гончарство досягає у 60-х – 80-х роках. У серпні 1965 року в мальовничому Косові, при сприянні Станіславської Спілки художників, відкрився цех кераміки художньо-виробничих майстерень, де працювали й донині працюють відомі косівські майстри. Спробуємо подати коротку інформацію про окремих з них.

Майстром  цеху тривалий час була відома керамістка Білянська Г. І. З 1993 р. і до сьогодні косівське відділення Національної спілки художників України та цех художніх майстерень очолює І. С. Кочержук – заслужений художник України. Неможливо не захоплюватись чудовими творами, що створюються там. Вони виконані в традиційній гуцульській орнаментиці. Асортимент, існуючий ще з незапам’ятних часів: миски, баньки, вази, горнятка, кашпо, сервізи, скульптури та скульптурні композиції на різну тематику, різноманітні побутові сценки на релігійні та побутові сюжети, виконані з гумором і фантазією.

На традиціях прадавнього гончарного ремесла сформувалася велика когорта талановитих майстрів-кераміків: Джуранюк В. І., Бейсюк О. М., Шкром’юк У. А., Бурмич Б. М.,  Фустов М. І.

У останні роки гуцульська кераміка набуває більш декоративних рис, урізноманітнюються форми і орнаменти, збагачується художнє вирішення. Яскравий приклад цього – творчість Джуранюк В. І. (1948 р. н.), провідного майстра кераміки, члена Національної спілки художників України (1978) та заслуженого майстра народної творчості України (1999). Асортимент творів різноманітний. Це декоративні миски, тарілки різних розмірів, свічники-трійці, вазони-кашпо, декоративні вази, дзбанки. Кожен її наступний твір не схожий з попереднім, позначений своєрідною індивідуальністю. Її роботи вирізняються декоративністю, сюжетно-тематичними та орнаментальними розписами. Основні мотиви на її виробах – це дерево життя, багатопелюсткові квіти-вазони, хрестоподібні композиції, прикрашені розетами та плодами. Малюнки на творах майстрині обрамлені такими елементами, як «кривульки», «зубці», «сердечка», «трикутнички» та ін.

Доробок Бейсюк О. М. (1951 р. н.), члена Національної Спілки художників України (1989), заслуженого майстра народної творчості (1997) не менш вагомий. Відчувається самобутній почерк. Багато виставляється: ряд персональних виставок, зокрема в Києво-Печерській Лаврі (2007). Вона – лауреат Державної премії ім. Катерини Білокур (2002). Її твори – це декоративні тарілки, миски, дзбанки, горщики, вази, виконані в традиційних гуцульських кольорах та орнаментах, скульптурки (олені, коники, баранчики). Чудово опанувавши таємниці прадавнього ремесла, майстриня вміє органічно пов’язати декор та форму виробів, що є основним принципом кожного професійного майстра. Свої роботи завершує одним або кількома рядами орнаментальних смуг в обрамленні вже добре відомих елементів, але щоразу інтерпретує їх.

Цікавою і своєрідною є творчість Шкром’юк У. А. (1952 р.н.). Мисткиня закінчила Косівський технікум народних художніх промислів (1962). Нагороджена орденом Трудової Слави III ст. (1986), член НСХУ (1993), лауреат премії ім. К. Білокур (2003). Асортимент її творів традиційний: свічники, тарелі, вази, сервізи, кахлі, колачі, куманці. Майстриня розписує вироби як суто декоративного, так і побутового характеру, застосовуючи техніку ритування. Втім, виробила свій неповторний стиль та створила багато власних квіткових візерунків: багатопелюсткові квіти, які компонує з геометричними елементами – крапочками, ромбиками, хвилястими лініями, трикутниками. Шкром’юк У. А. – учасниця багатьох виставок, у тому числі й персональних. У 2012 р. майстриня відзначить 60-літній ювілей, до якого разом зі своїми колегами Бейсюк О. М., Бурмичем Б. М. та Джуранюк В. І. планує відкрити персональну виставку в нашому музеї.

Не менш цікавою є творчість формувальника цеху художньо-виробничих майстерень, почесного члена НСХУ Бурмича Б. М., (1951 р. н.). Майстер формує всі вироби для розписування вже впродовж багатьох років. Його форми довершені та витончені. Ця людина має особливий дар відчувати пластику глини, знає її властивості та специфіку роботи з нею. Тому, мабуть, і твори вже згаданих Бейсюк О. М. та Шкром’юк І. А. не набули б такої довершеності, якби їх не формував цей «майстер від Бога».

Серед цехових гончарів цікава також творчість члена НСХУ (1988) Фустова М. Г. (1957 р. н.). Свої вироби від початку й до кінця майстер створює сам: спершу робить ескіз, згодом його втілює у життя, а відтак розписує. Фустов М. Г. працює в різноманітних техніках і жанрах традиційного розпису із зображенням людських фігур, тварин, птахів та ліпниною на тарілках (теракота), скульптурних композиціях (майоліка). Привертають увагу великі вази-амфори. У минулому майстер є учасником всесоюзних, республіканських та регіональних виставок. У 1987 р. відбулась одна з його персональних виставок, яка отримала схвальні відгуки мистецтвознавців.

Твори всіх вищеназваних майстрів виконані в традиційній гуцульській техніці, більшість їх зберігається в музеях Косова, Коломиї та в інших містах України, а також у приватних колекціях. Їх охоче купують приватні салони,  колекціонери та туристи.

Косівське гончарство цінне тим, що воно удосконалюється, примножується, зберігаючи при цьому всі надбання попередніх пошуків давнього гончарства, на підвалинах творчості якого вибудувано Косівську школу цього одвічного людського ремесла.


Наталія ОЛІЙНИК,
науковий співробітник Національного музею
народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
ім. Й. Кобринського.

Перейти в розділ
  • Сумка
  • Зозулька
  • Свічник

Музей Писанкового розпису

Музей "Писанка" в Коломиї — єдиний у світі музей писанок — великодніх яєць. Унікальна споруда, збудована в 2000 р. Архітектурна пам’ятка України.

Музей Народного Мистецтва та Побуту

Косівський Музей Народного Мистецтва та Побуту Гуцульщини, в основі якого лежить колекція прикарпатського мистецтва та предметів побуту гуцульського краю.

Музей Етнографії та Екології

Яремчанський Музей Етнографії та Екології Карпатського краю
займається вивченням питань етнографії, історії та розвитку народних ремесел Прикарпаття.