Національний Музей Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського

Коломийські миски і тарелі з колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

          Коломийські миски і тарелі з колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

Упродовж довготривалого історичного періоду, починаючи з епохи неоліту, гончарство зародилося як одне з найнеобхідніших ремесл людської діяльності і розвитку. З часом глиняні вироби набувають урізноманітнення форм і, так би мовити, окультурення.

Найдавнішим видом відкритого гончарного посуду були невеликі мисочки та горщики з широким дном, короткою шийкою, невисоким вінцем, що виступає назовні. До цього виду посуду належать миски та полумиски, які залежно від центрів виготовлення відрізняються переважно формою, розписом і оздобленням.  


У археологічній колекції нашого Музею серед виявленого матеріалу вагоме місце займає кераміка (переважно у вигляді фрагментів), датована ІХ – Х ст. Основна маса цих уламків належала мисочкам з широкими краями та опуклим горщикам з вигнутими вінцями, декорованих хвилястим, лінійним та крапковим візерунком на боках виробів. 

У повсякденному побуті людність Галичини, як і всієї України, користувалася відкритими, напіввідкритими і закритими глиняними виробами. З давніх часів саме такий посуд вважався не тільки ужитковим, але й одним із способів захисту людей від негативного впливу навколишніх злих сил [3.С.363]. Чим вужчий  отвір виробу, тим надійніше він захищений. Миски і полумиски є найбільш відкритим гончарним посудом. А тому, після закінчення трапези, залишки їжі накривали зверху другою мискою, а порожні – перевертали. Функцію оберега виконували й орнаменти, якими оздоблювали вінця мисок.  На жаль, символічно-магічне значення орнаментів сучасними гончарями не усвідомлюється. І якщо в розписах зберігаються стародавні канонічні орнаментальні композиції, то вони відтворюються на рівні підсвідомості. За орнаментами закріпилося виключно естетична, декоративна функція («щоб красиво було!») [4. С.206].

Щодо різновидності, то миски можна поділити на ужиткові: великі, глибокі з потовщеним вінцем, бочкоподібні та декоративні: напівплоскі та плоскі – «на показ». Останні призначалися для декоративності у миснику і вважалися високохудожньою окрасою житла. Такі миски здебільшого  було оздоблено солярними знаками та знаками сакральної тематики. 

Колекція художньої кераміки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського налічує близько 5 тисяч творів з кінця ХVІІІ ст. до наших днів з відомих осередків Гуцульщини (Косів, Пістинь, Кути) та Покуття (Коломия), що мали поклади гончарних ґрунтів. Майстри цих осередків зуміли зберегти генетичну пам’ять багатовікових традицій розвитку цього ремесла та локальні особливості розпису керамічних творів. Глиняні вироби вищеназваних осередків відзначаються різновидністю форм і різноманітністю їх застосування у повсякденному житті. 

Велика збірка покутських і гуцульських мисок, полумисків і тарелів кінця ХІХ  та кінця ХХ століть, що зберігається в нашому Музеї, може дати певне уявлення про характер розписів, різноманітність форм і декору в кожному осередку зокрема. 
Збірка художньої кераміки Коломиї налічує понад тисячу (1041) творів і представлена двояко: виробами невідомих народних майстрів, творами випускників Коломийської гончарної школи (1876 – 1914) та виробами сучасних коломийських майстрів і випускників Косівського інституту прикладного декоративного мистецтва ЛНАМ, які почали відроджувати давні традиції коломийської кераміки в 70-х роках ХХ століття.  

Спочатку весь побутовий посуд був неполиваним,  тільки випаленим і злегка декорованим простими коловими або хвилястими лініями  (так позначалися лінії води). Коломия вже в ХVІ ст. вважалася відомим центром гончарства і була одним з кращих осередків по виготовленню мисок.  З кінця ХУІІІ ст. народними майстрами почали застосовуватися свинцеві поливи, а ужитковий посуд покривали білою глиною (побілкою), що відкрило передумови для розширення декоративних засобів і кристалізації локальних художніх ознак. У колекції Музею зберігається 86 коломийських мисок невідомих майстрів: великих – 72, малих – 14. За силуетом і пропорціями ці миски кінця  ХVІІІ ст. – ІІ пол. ХІХ ст. дещо відрізняються від гуцульських (косівських і пістинських). Вони глибокі з невеликим денцем, стінки плавно розширені до потовщених країв (вінець), вигнутих назовні. Саме краї мисок мали утилітарно-символічне призначення для глиняного посуду. 

Найпоширенішими в Коломиї були білі миски і так звані «вишняки». В декорі цих виробів відчувається дивовижна фантазія та винахідливість народних майстрів. Різноманітні за розмірами миски і полумиски оздоблювалися ріжковим розписом по сухій чи сирій поливі. Різновидом техніки ріжкування була так звана «покрайня фляндрівка». Така декоративна смуга отримується внаслідок розтягування тоненькою дротинкою двох невеликих попарно з’єднаних ком коричневого або зеленого кольору. Цим методом були розписані орнаментальні смуги, утворені з декількох колових ліній, які підкреслювали нижню частину  вінця миски. Орнамент білих коломийських мисок побудований на чіткому контрасті білої та темної барв, де біла «побілка» та руда «червінька» були натуральною глиною (про це згадувалося вище) з місцевих родовищ – «глинників». Окрім цих двох кольорів, майстри неодмінно використовували зелену «фарбу», яку отримували з окису міді, до якої додавали трохи «побілки» і свинцевої поливи. Ця легкоплавка «фарба» у вогні створювала вільні затікання, які надавали м’якої акварельності та пом’якшувала контраст двох основних барв.

Для «вишняків» тлом миски була рідка руда «червінька», по якій майстри наносили візерунки «побілкою» та зеленою «фарбою». Оздоблення коломийських мисок відносно просте, його вирізняє «стихійна свобода» [1. С. 22]. За допомогою різноманітних геометричних елементів, які повторювалися по декілька разів, утворювалося оригінальне розмаїття квіткових композицій мотиву «вазон» – стилізованого «дерева життя» та мотиву сонця. Приваблюють миски із неповторним симетричним трактуванням цього мотиву, що заповнює її внутрішню частину. Малюнкам характерне різноманіття варіантів мотиву «вазон» (як основного),  виконаного техніками ріжкування та фляндрування. За принципом компонування гілочок-рисок, колових елементів, овалів, формою самого «вазона», можна вирізнити цей мотив. Народні майстри малювали вазу-підставку у формі розети,  трикутника чи дуги (землі). Для «вазонових» композицій характерна модифікація, що виявлялася в можливостях переходу одного виду в інший, а саме:  «гілка» – «букет» – «вазон» – «дерево».

Є два основних принципи композицій нефігуративних декоративних вирішень орнаменту: центральний концентричний та центральний хрестоподібний (відомі ще гончарям Трипілля) [2. С.51], якими користувалися гончарі  Коломиї упродовж ХІХ та І пол. ХХ століть.  Аналізуючи специфіку місцевих вжиткових гончарних виробів і їх оздоблення, творчий потенціал народних майстрів,  робимо висновок, що характерною рисою декору не завжди було якесь певне «відображення» дійсності, а уявні події, спрямовані на збудження людських емоцій [2. С.42–43].

На початку ХХ століття миски набувають більш складного і вишуканого вигляду. Вони мають високий край, широке дно з чітко вираженою внутрішньою формою – дно-стінка-берег, який зовні підкреслюється ледь помітним зламом.

Відомо, що анімалістичних та жанрових малюнків на коломийських мисках раннього періоду не виявлено. У 1930–40-х роках на мисках і тарелях відомого коломийського народного гончаря Кароля Санойци (1911 – 1945)  вже можемо побачити стилізовані людські фігури, півнів, рибок, коників. Майстер уже працював у  техніці ритованого розпису. Крім двокольорової зелено-коричневої гами вживав жовту фарбу (традиції Коломийської гончарної школи). Цікавим сакральним твором К. Санойци є великий полумисок з центральною композицією декору, який символізує християнство.  У центрі – велика риба, обрамлена орнаментальною смугою, утвореною  із зубців, а вінця – підкреслені зигзагоподібною лінією (символ води). Музейна колекція майстра налічує 21 миску і 1 полумисок.

В окрему типологічну підгрупу об’єднаний інший функціональний різновид відкритого посуду – тарілки. Цей вид посуду народні майстри почали виробляти у кінці ХІХ – поч. ХХ ст, коли до Галичини почали масово завозити різноманітний фаянсовий посуд. У Музеї зберігається 63 тарілки та 83 тарілочки. Як допоміжний посуд, містяни застосовували їх для печива. Згодом використовували також для  оздоблення житла, розвішуючи на стінах. Різновидність такого посуду, багатство форм та декору, як правило, були зумовлені економічними, побутовими і особливо естетичними умовами життя покутян та гуцулів кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Основним архетипом тарілок були великі декоративні тарелі зі складними формами, з чітко вираженими конструктивними елементами: берег-стінка-денце або без них, з ледь опуклим чи прямим профілем. Ці вироби називалися «медальйонами» і використовувалися як  архітектурні деталі для декору фасадів. Їх почали виготовляти на львівських керамічних фабриках Івана Левинського та в Коломийській гончарній школі (1876–1914) у кінці ХІХ та на початку ХХ століть. У Музейних фондосховищах зберігається 2 медальйони Степана Скрипничука (?–?) – викладача Коломийської гончарної школи.  Один оздоблений великим орнаментальним хрестом, що заповнює всю площину медальйона, а інший – орнаментальною композицією «Вазон з квітами». У постійній експозиції НМНМГП зберігається  8 різних за формою та орнаментом «медальйонів». Вартий уваги медальйон «Лев на скалі», невідомого автора початку ХХ століття (можливо, викладача Коломийської гончарної школи Титуса Славінського), декор якого символізує герб Галичини з 1848 року.

До ще однієї типологічної підгрупи мископодібного посуду, призначеного для приготування і зберігання їжі, належать макітри. Вони подібні за формою, але різноманітні за розмірами. В залежності від призначення їх називали «дійниця», «макітрина», «макітерка» [3] і т. д. У колекції нашого Музею зберігається 15 макітр коломийських народних майстрів:  Марії Пазюк (1925–1996) та Василя Кахнікевича (1917–2001),  Заслужених майстрів народної творчості України Надії Никорович та Марії Кахнікевич, їх синів – Сергія Никоровича та Віктора Мельничука. Макітри цих майстрів вирізняються формою, розмірами, технікою виконання та розписом. 

Сучасні коломийські майстри продовжують традиції давнього коломийського гончарства, тому збірка художньої кераміки постійно поповнюється.

                                                 
                                                     Література:

1. Гоберман Д. Искусство гуцулов.– М., Сов.художник, 1980.– С.22.
2. Лащук, Покутська кераміка. Вид-во «Українське Народознавство. 
     Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішному». 
     1998.   142 с.
3. Матейко К. Народна кераміка західних областей Української РСР ХІХ – 
      ХХ ст. – С.42.
4. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства. Київ. Вид-во   
     «Молодь» 1993. 401 с.

Романна БАРАН
Наталія ОЛІЙНИК


                               
Перейти в розділ
Світлини
  • Миска. Авт. Василь Кахнікевич
  • Миска. Авт. Василь Кахнікевич
  • Миска. Авт. Василь Кахнікевич
  • Миска. Авт. Василь Кахнікевич
  • Миска. Авт. Василь Кахнікевич.
  • Таріль. Коломийська гончарна школа (1876–1914)
  • Таріль. Коломийська гончарна школа (1876–1914)
  • Таріль. Коломийська гончарна школа (1876–1914)
  • Миска. Авт. Марія Кахнікевич
  • Миска. Авт. Марія Кахнікевич
  • Миска. Авт. Марія Кахнікевич
  • Миска. Авт. Марія Кахнікевич
  • Миска. Авт. Надія Никорович
  • Миска. Авт. Надія Никорович
  • Миска. Авт. Надія Никорович
  • Миска. Авт. Надія Никорович
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Миска. Автор невідомий. ХІХ ст.
  • Сорочка
  • стремено
  • Вершник

Музей Писанкового розпису

Музей "Писанка" в Коломиї — єдиний у світі музей писанок — великодніх яєць. Унікальна споруда, збудована в 2000 р. Архітектурна пам’ятка України.

Музей Народного Мистецтва та Побуту

Косівський Музей Народного Мистецтва та Побуту Гуцульщини, в основі якого лежить колекція прикарпатського мистецтва та предметів побуту гуцульського краю.

Музей Етнографії та Екології

Яремчанський Музей Етнографії та Екології Карпатського краю
займається вивченням питань етнографії, історії та розвитку народних ремесел Прикарпаття.