Статті

Прикраси належать до найархаїчніших елементів культури в історії людського суспільства. У своїй початковій функції вони відіграли роль, спрямовану на задоволення обрядових і культових потреб, стаючи згодом носіями складної мови знаків і символів, якими людина виражає своє ставлення до оточуючого світу і явищ природи та сповідує певні звичаї, наприклад, розмальовуючи і татуюючи шкіру, прикрашаючи себе кольоровим камінням. Крім того, прикраси відігравали оберегову та естетичну функції, виступали у якості матеріального прояву емоційного життя людини, часто виступаючи символом влади і показником приналежності до відповідного суспільного класу. У таких формах виникла, розвивалась і живе сьогодні прикраса на території Гуцульщини.

Одним з найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчості, це отже живуче кришталево – чисте джерело, яке дарує нам багатство здорових творчих сил народу, допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.

В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках притаманних всім регіонам України, чітко виступають локальні відмінності, логічно обґрунтовані географічними, історичними та соціальними факторами. Життя народу в певному середовищі, його побут, звичаї, природа, навики праці, критерії розуміння краси спричинились до відмінних принципів в окремих осередках, районах, селах. Об’єктом нашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини та Покуття.

Для нас, українців, писанка – не тільки символ життя, добра, надії, це ще й магічний оберіг нації, її філософії і культури. Під поняттям "писанка" ми образно розуміємо вміло "розмальоване" яйце, яке зазвичай готують до Великодних свят, але дуже рідко замислюємося над історією самої писанки, її символікою та ритуалами, пов'язаних з писанкарством. Як правило, ототожнюємо її з початками заснування християнства. Насправді ж історія писанки та символіка, започатковані в глибокій давнині і мають велетенське значення для національної культури в цілому. Про це свідчать речі з доісторичних могил, орнаментально вмотивовані на вазах та інших предметах періоду неоліту і сучасних писанках, про це свідчать руїни тисячолітніх будов у різних кінцях світу, в оздобах яких чітко зображені символи сонця, хреста, свастики, тригвера, кривульки, безконечника, спіралі – такі ж, як і на наших, українських писанках!

Україні пощастило стати батьківщиною найбільшого великоднього яйця на Землі, з’явилося воно на Прикарпатті з нагоди величного ювілею – 2000 років від дня народження Ісуса Христа. От тільки не Курочка Ряба його знесла, а створили людські руки, ще й розмалювали гуцульськими геометричними взорами й облаштували в самісінькому серці фантастичного яйця музею „Писанка”.

Чому ж так швидко забули ми давнє мистецтво, котре зігрівало людські душі, виховувало в наших дітях працелюбність, фантазію, творче ставлення до навколишнього світу. Змінився спосіб нашого життя, змінилися ми самі. Але чи обов'язково для того, щоб творити, майстер повинен сидіти при каганці, напівтемній хаті? Адже ми прямі нащадки того народу, який умів і хліб вирощувати, і пісні та легенди складати, іф руками красу створити, зокрема й цікаві іграшки з дерева та глини. Невже нині їм нема місця в нашому житті? Не хочеться у це вірити!

Поряд з видатними діячами греко – католицької церкви, їх місіонерською, душпастирською працею, привертає до себе увагу подвижницька діяльність Владики Кир Миколи Сімкайла, як у спасінні, так і збереженні сакрального мистецтва. Внутрішня потреба благодійної діяльності протягом багатьох літ збиральницького служіння ставить перед ним нові вагомі завдання : дослідження, збереження та популяризація цих творів. Владика знайомиться з багатьма дослідниками, мистцями, реставраторами сакрального мистецтва. Теплі, дружні стосунки склалися в нього з багатьма мистцями Івано-Франківщини. Людина різносторонніх інтересів, енергійна, сповнена не тільки ідеями, але і даром їх втілювати. Відчутна активна діяльність Владики у завершенні нової катедри в Коломиї, щира турбота про стан культури, мистецтва, просвіти, залучення людей з обмеженими можливостями до активного життя тощо. Особлива його турбота – виховання молоді у християнських традиціях. Його активна душпастирська, мистецька, меценатська діяльність у 1990-х, 2000-х рр. в Івано – Франківському деканаті, продовжується в Коломиї (2 червня 2005 року Владика номінований Єпархом Коломийсько-Чернівецької УГКЦ).

Колекція художньої кераміки музею містить близько 5 тис. експонатів. Найдавнішими є зразки побутової кераміки, що сягають пізньотрипільського періоду (2100-1700 рр. до Р. Х.). Вагоме місце в цій збірці посідають дві теракотові фігурки: скульптурні зображення жінки й баранчика. Широко представлені в музеї керамічні вироби середини ХVIII ст. й до наших днів з відомих осередків гончарства Покуття (Коломия) та Гуцульщини (Косів, Пістинь, селище Кути Косівського району).