Локальні художні особливості, функціональне призначення, матеріал та техніка виконання
Одним з найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчості, а, отже, живуче кришталево чисте джерело, яке дарує нам багатство здорових творчих сил народу, допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.
Публікація у виданні «Кераміка України»
Колекція художньої кераміки музею містить близько 5 тис. експонатів. Найдавнішими є зразки побутової кераміки, що сягають пізньотрипільського періоду (2100-1700 рр. до Р. Х.). Вагоме місце в цій збірці посідають дві теракотові фігурки: скульптурні зображення жінки й баранчика. Широко представлені в музеї керамічні вироби середини ХVIII ст. й до наших днів з відомих осередків гончарства Покуття (Коломия) та Гуцульщини (Косів, Пістинь, селище Кути Косівського району).
Гуцульщина наділена специфічними особливостями природного розташування, як, осібно й Косівщина. Це – самобутній край креативних багатств і талановитих людей, які з давніх-давен хотіли і вміли підмічати навколишню красу, щоби згодом передати її елементи у вишиттях, витворах з дерева, металу, глини...
Увесь цей процес, безумовно, розвивався і утрадиційнювався, а його надбання передавалися поколіннями. Залишив він свій відбиток і на гуцульській кераміці. Багатий на високоякісну глину, гуцульський край сам визначив свою роль у розвитку гончарства. Починаючи з давніх ужиткових речей, гончарі віками вишукували методику найоптимальнішої пластики глини, удосконалення форм та орнаментальних мотивів, щоби згодом здобути собі право вважатися кращими серед кращих.
Українська культура зберігає у своєму надбанні унікальні пам’ятки багатьох пройдешніх поколінь, які витворили її сучасний мистецький національний образ.
Притаманний для українців консерватизм та прискіпливість у прийнятті чужинських впливів, розважливе та непоспішне пристосування їх до своїх культурних вимог та естетичних потреб, донесли до нащадків неоціненні скарби духовної та матеріальної культури. Орнаментальна мова українських вишивок, писанок, різьблених сволоків та скринь, тканих поясів, рушників та килимів – це мова, в основі якої лежать артефакти людської діяльності впродовж багатьох тисячоліть, джерела якої слід шукати в палеоліті Євразії.
З давніх-давен Гуцульщина славиться чудовими народними майстрами, які дивують цілий світ своїми художніми творами. Та, зрештою, не може людина не творити, проживаючи в такому мальовничому краї. Тому в нас, що не хата – то гончар, вишивальниця, різьбяр, писанкар, музика, художник…
Одним із таких талантів є й Франц Волощук. Колись разом із дружиною Стефанією Михайлівною (1928-1985) – дочкою відомих косівських гончарів з великої родини Рощиб’юків – все своє життя займалися улюбленою справою.
