Національний Музей Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського

По той бік Тиси

По той бік Тиси 28.12.2018

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського здійснює не лише експозиційну, а й науково-пошукову та дослідницьку роботу. 26–29 грудня 2018 року відбулася поїздка групи музейників на Мармарощину. Вона мала триєдину мету: представити нас як повноправного учасника міжнародного наукового діалогу народів карпатського регіону в контексті сучасного європейського простору; підтримати українців-гуцулів по той бік Тиси у намаганнях зберегти власну національно-культурну ідентичність; зібрати нові матеріали про Мармарощину і цим самим доповнити уявлення про українську складову цього регіону Румунії.

У поїздку нас запросили музей Мармарощини у Мармарош-Сиготі (директор Тодінка Ґеорґе) та Фундація українських гуцулів в Румунії (президент Василь Попович). У ці дні відбувався фестиваль зимової обрядовості «Мармація 2018». Захід ювілейний, п’ятдесятий, і приурочений він століттю румунської етнографічної науки. 

Фестиваль (27 грудня 2018 року) – добра нагода побачити весь спектр зимової обрядовості з різних регіонів Румунії. Колядки, віншування, бетлегеми. Етнографічна вберя, музичні інструменти, атрибутика. Все це не просто тішило своєю оригінальністю і колоритом, а й стало матеріалом для порівнянь про спільне і відмінне, про автентичне і – сучасне. Тут ми зустріли знайомий уже нам молодіжний фольклорно-етнографічний колектив із українського села Кривий (Репедя), співом якого захоплювалися ще 2017 року на першому гуцульському фестивалі в Румунії. Родзинкою фестивалю був і виступ українців-гуцулів з Путили. Вони привернули увагу під час фестивального дійства, й у ході вечірнього різдвяного концерту. 

Міжнародна наукова конференція в Сиготі (28 грудня 2018 року) відбувалася в конференц-залі прімарії (міської адміністрації). Загальний інтерес викликали доповіді українських науковців. Генеральний директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського Ярослава Ткачук (керівник української делегації) вела мову про роль культури і музейництва зокрема у зближенні сусідніх народів. Накреслила перспективи співробітництва, подала конкретні пропозиції щодо спільного вивчення матеріальної і духовної культури українців Румунії. Подарувала організаторам оригінальний гуцульський свічник і запропонувала разом запалити в ньому символічне світло порозуміння і єднання. Інтерес і пожвавлення викликала підкріплена відеопрезентацією розповідь Ярослави Ткачук про багатства нашого музею і про технологію консервування писанок. Приємно вразив і подивував учасників наукового зібрання мистецький альбом «Скарби», подарований етнографічному музеєві Мармарощини в Мармарош-Сиготі.

Наш альбом переходив з рук у руки. А професор теології із Алба-Юлії Ніколає Ян, який вивчає мотив «Христос Виноградар», обіцяв обов’язково приїхати до Коломиї в музей і оглянути збірку сакрального мистецтва. 

Про свої дослідження Гуцульщини через призму української класичної літератури говорив завідувач відділу наукових програм і проектів музею, доцент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Микола Васильчук. Присутніх зацікавила його монографія «Художній дискурс Гуцульщини в українській літературі ХІХ – початку ХХ століття».

Варто відзначити, що Мармарош-Сигіт з 1394 року було головним містом Мармароського комітату. У ХІХ і ХХ століттях у ньому діяли греко-католицька церква і «руська» (тобто українська) гімназія. У 1950-х і 1960-х pоках існували українські відділи при гімназії й педагогічній школі. Тепер тут працює єдиний в Румунії український ліцей. Українці нині становлять майже три відсотки мешканців міста.

Мармарош Сигітський вписаний в історію державотворчих устремлінь українців. 18 грудня 1918 року тут відбувся з’їзд делегатів українців Мармарощини, який висловився за приєднання Закарпаття до України. 16 січня 1919 року місто було визволене військами Гуцульської республіки (загін УГА) від угорських військ та адміністрації, однак вже наступного дня вони зазнали поразки і Сигіт перейшов під румунську владу. Про необхідність об’єктивної міжнародної (українсько-румунсько-угорської) оцінки подій 1918 року говорив у своєму виступі директор Івано-Франківського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Віталій Кодря. 

Під час пленарного засідання і в ході неформального спілкування виникали нові ідеї та плани майбутнього співробітництва. Серед інших науковців своєю проєвропейською позицією, ентузіазмом та ясністю думки виділявся дев’яностолітній історик і філософ, академік Лівіу-Александр Софонеа.

Перебуваючи у румунській частині Мармарощини, музейники не могли не скористатися нагодою поповнити свої знання про гуцулів-українців, які живуть по інший бік Тиси. Про інтерес до цього регіону з боку України свідчить картинна галерея, зібрана у селі Кривому (Репедя) Василем Поповичем. Це – дарунки українських художників, які створили свої роботи під час мистецьких пленерів, організованих Фундацією українських гуцулів в Румунії. Тут можна побачити, наприклад, роботи Золтана Мички, Андрія Чебикіна та інших знаних художників з України. Саме тут відбулося вже два фестивалі гуцулів Румунії. Президент Фундації українських гуцулів в Румунії Василь Попович здійснює колосальну організаційну роботу. Дбає про збереження автентики і національного колориту. Розуміє, що працювати треба передусім з молоддю. У видавництві «Гуцули» в Кривому (Репедя) видали ілюстровану книжку українською та румунською мовами «Історія, люди та кордони. Навчальний зошит» (2018 рік), в якій четверо авторів розповідають дітям про історію рідного краю і про переділ кордонів після Першої світової війни.

Великий «Гуцульський культурний центр» відкрили на гроші від європейського гранту в селі Поляни. Але тут є низка проблем. Просторий зал (на півтисячі місць) зазвичай пустує, бо, як розповідає директор центру Михайло Миколайчук, для влаштування концертів потрібні кошти, а їх нема. Приємно було б, якби до села приїхали справжні артисти з України. Їх тут так чекають!  

Життя українців у селі (а Поляни – найбільше українське село в Мармарощині та й певно в Румунії загалом) сконцентровано довкола церков і освітніх закладів (чотири восьмирічні школи та ліцей). 

Перлина дерев’яної архітектури – православна церква Преображення Господнього (XVI століття). Вона – пам’ятка, тому тут правлять службу раз на рік, у храмове свято. А поряд стоїть нова цегляна церква – Зішестя Святого Духа, збудована у 1980-х роках. У неділю і на свята до неї, як розповідає священик Андріан Вішован, сходиться понад тисячу парафіян. Впадають в око і розписи цікаві, і різьблені дерев’яні іконостас та елементи оздоби храму, виконані талановитим українським митцем з села Красне Георгієм Красиком.

Є в селі Поляни й греко-католики. Вони нещодавно поставили поряд ще одну церкву, якою опікується сотня родин.

Інший осідок українців Мармарощини – село Бистрий. Тут живе літератор Дмитро Коренюк. Він чекав нас разом із прімарем (головою громади) Василем Дучуком. З нами до Бистрого загостив заслужений журналіст України, редактор журналу «Ґражда», письменник Олександр Масляник, який видає (видавництво «Тиса» у Львові) книжки Дмитра Коренюка.

Звідси до географічного центру Європи в українському селі Діловому навпростець кілометрів шість чи вісім. Як оповідає Василь Дучук, у міжвоєнну добу існували 16 переходів через кордон. Обіцяли полегшити сполучення з Україною. Але підготовча робота з вироблення документації завмерла у середині 2000-х років. Лишилися лише стоси документів. Поряд з приміщенням ратуші проходить залізниця, якою курсують потяги. Ця колія з’єднана з Україною, але міжнародного сполучення нема, хоч до Рахова рукою подати. 

А що Україна вабить не лиш українців з Мармарощини, а й румунів, свідчить хоча б черга на міжнародному пункті пропуску «Солотвино». Один за одним стоять десятки автомобілів з румунськими номерними знаками, з прикріпленими на багажниках лижами. Люди на вихідні їдуть відпочивати на гірськолижний курорт в Україну.

Окремим пунктом перебування на Мармарощині стали відвідини монастиря у Борші. Цілий духовно-культурний комплекс. Музейним працівникам було цікаво запозичити досвід побудови експозиції, де гармонійно уживаються старовинні ікони на дереві і склі, побутові дерев’яні предмети, кераміка тощо. Це підказка й для українських музеїв, які мають цінні скарби, але їм часто не вистачає вміння, фантазії чи бажання подати їх у вигідному світлі. Цікаво, що тут представлено низку стародруків, написаних по-румунськи церковнослов’янським шрифтом. А є й стародруки церковнослов’янські. Це свідчення нашого культурного впливу на сусідів.

Дорогою додому виробляли плани на майбутнє і думали над тим, як зробити, щоби такі поїздки були корисними не лише для науковців, а й для українців, які живуть по той бік Тиси.   

Василь ГРИЦИШИН

Перейти в розділ
Як це було...
  • По той бік Тиси
  • По той бік Тиси
  • По той бік Тиси
  • По той бік Тиси
  • По той бік Тиси
  • По той бік Тиси
  • Коновка
  • Сумка
  • Палиця
  • Лускоріх
  • Хрест
  • Рак і риби

Музей Писанкового розпису

Музей "Писанка" в Коломиї — єдиний у світі музей писанок — великодніх яєць. Унікальна споруда, збудована в 2000 р. Архітектурна пам’ятка України.

Музей Народного Мистецтва та Побуту

Косівський Музей Народного Мистецтва та Побуту Гуцульщини, в основі якого лежить колекція прикарпатського мистецтва та предметів побуту гуцульського краю.

Музей Етнографії та Екології

Яремчанський Музей Етнографії та Екології Карпатського краю
займається вивченням питань етнографії, історії та розвитку народних ремесел Прикарпаття.