Сьогодні ім’я Володимира Кобринського вписано золотими літерами в історичну книгу одного з кращих Музеїв України. Втім, у далекому 1958 році, жоден музейник так і не вийшов попрощатися зі своїм директором, а двері закладу, створенню якого цей чоловік віддав всі свої життєві сили, були наглухо зачинені, коли перед ними на мить зупинилися похоронна процесія.
Наприкінці життя замість слави і матеріальної винагороди за нелегку працю на ниві створення першого в Галичині Українського музею, Володимир Кобринський натомість отримав тавро «українського буржуазного націоналіста», що у свою чергу «подарувало» старшій самотній, з підірваним здоров’ям людині, переслідування, приниження і насміхання (більше про Володимира Кобринського тут)…
Сподіваємося, що душа Володимира Кобринського із вдячністю спостерігає собі десь з піднебесся за продовженням справи всього його життя, а сучасні музейники глибоко усвідомлюють значення справи свого першого Директора, який започаткував утвердження національної культури у час, коли про Українську Державність насмілювалися мріяти лише найвідважніші.
Андріана ЄМЧУК
