Національний Музей Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського

Метал та шкіра

Яскравим свідченням збереження вікових традицій художньої обробки металу на Гуцульщині є музейна збірка експонатів XVIII-XX ст., що налічує понад 700 творів.

Народні майстри цього виду мистецтва створили різноманітні вироби з металу, зокрема предмети хатнього вжитку, прикраси для одягу, деталі кінської збруї та зброю. Свої вироби вони виготовляли в домашніх умовах, використовуючи мідь, латунь («мосяж»), бронзу, бакунт і нейзильбер, алюміній, срібло. Традиційними техніками були лиття-«сипання», холодне та гаряче кування. Для декорування виробів застосовували техніки гравірування, карбування, плетіння. Орнамент гуцульських виробів геометричний, у якому знайшли свої відображення стилізовані рослинні та анімалістичні мотиви («оленячі ріжки», «заячі вушка», «воронячі лапки», «рачки»). Визначальними у творенні орнаментальних композицій були і залишаються солярні знаки «ружі» та «сонечка», які гуцули наділяли магічними властивостями. Основними центрами художньої обробки металу на Гуцульщині були села Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області, Вижницького та Путильського районів Чернівецької області.

Найчисельнішою у музейній колекції є збірка нашийних та нагрудних прикрас XVIII – поч. XX ст.: зґарди, бубонці-шелести, чепраги, ланцюжки-ретязі. Суто жіночою зґардою вважалося намисто з підвісок монет. Застібками для прикрас слугували чепраги, де найчастіше використовувалася солярна символіка. Вона також була притаманна й оздобі перснів. Традиційними, необхідними атрибутами гуцульського одягу були жіночі та чоловічі палиці, келефи, топірці. Гуцульські зброярі поєднували в собі талант ковалів та мосяжників, уміли не лише викувати та обробити металеві частини кремнієвих рушниць та пістолів, але й оздобити їх. Доповненням до зброї були кубкоподібні та ріжкоподібні інкрустовані порохівниці. Ремені до них щільно вкривалися металевими капслями-«бобриками», оскільки виконували ще й захисну функцію.

Серед побутово-господарських виробів були поширені ужиткові предмети: ножі, лускоріхи у вигляді голови півня та кресала у формі пса, змії та пташок, шестигранні гольники, фрагменти кінської збруї (стремена, кільця до попруг).

Оригінальністю художніх форм, витонченістю оздоблення вражають  гуцульські люльки. У музейній колекції зберігаються твори відомих майстрів-мосяжників кін. ХІХ – поч. ХХ ст.: Івана Дручківа, Дмитра Дутчака, Миколи Медвідчука, Никифора Ребенчука, Івана Федюка.

Самобутнім, обдарованим майстром-мосяжником ІІ половини XX ст. був Петро Харінчук. У музейній колекції зберігається понад 100 його творів: лускоріхи, кресала, персні, люльки, жіночі та чоловічі палиці, архаїчні типи весільних прикрас – чільця, трясунки.

Високою художньою майстерністю позначена творчість Заслуженого майстра народної творчості України Романа Стринадюка. Виготовлені ним пістолі, рушниці, топірці, мисливські пояси та сумки, а також прикраси увійшли до багатьох музейних та приватних колекцій. Художня обробка шкіри на Гуцульщині тісно пов’язана з художньою обробкою металу. Відомими центрами шкіряного виробництва були с-ще Кути, міста Косів та Коломия. Кути славилися виробництвом сап’яну. Збірка виробів зі шкіри представлена чоловічими та жіночими поясами, взуттям, торбинами-тобівками, ташками, шкіряними гаманцями-«мошонками». Широкі пояси-череси XIX-XX ст. на три, чотири, п’ять пряжок, оздоблені тисненням і плетінкою з кольорової шкіри. Пояси пізнішого періоду, так звані «букурійки», оздоблені бакунтовими ґудзиками, «бобриками» і тонко гравірованими пряжками. Зі шкіри виготовляли кептарі, для їх орнаментації використовували аплікацію сап’яном та сукном, обшивали хутром, оздоблювали вишиттям, бісером, вовняними крученими шнурами, набивали металеві капслі. У музейній колекції  зібрано традиційне взуття з Гуцульщини та Покуття кінця XIX – середини XX ст.: постоли, чоботи, черевики. Відомими майстрами художньої обробки шкіри та металу кінця XIX-XX ст. були Іван Кіщук, Федір Якіб’юк, Микола Миклащук, Іван Григорчук.

Сучасні народні майстри та професійні художники виготовляють оригінальні твори зі шкіри, базуючись на традиційних способах декорування. Враховуючи вимоги часу, вони створюють різноманітні вироби нових форм, удосконалюючи їх технічну та художню якість.

Леся Пискор, вчений секретар

  • Чільце
  • Сумка
  • Сумка
  • стремено
  • Чепрага
  • Порохівниця
  • ніж
  • хрест

Музей Писанкового розпису

Музей "Писанка" в Коломиї — єдиний у світі музей писанок — великодніх яєць. Унікальна споруда, збудована в 2000 р. Архітектурна пам’ятка України.

Музей Народного Мистецтва та Побуту

Косівський Музей Народного Мистецтва та Побуту Гуцульщини, в основі якого лежить колекція прикарпатського мистецтва та предметів побуту гуцульського краю.

Музей Етнографії та Екології

Яремчанський Музей Етнографії та Екології Карпатського краю
займається вивченням питань етнографії, історії та розвитку народних ремесел Прикарпаття.